– Ми трохи занадто далеко зайшли, щоб перейматися через ввічливість, – заспокоїла його Сюзанна. – Правду кажучи, мій хороший, я й сама не знаю. Мій татко винайшов кілька новітніх процедур у стоматології, що стосувалися протезування зубів, і завдяки цьому розбагатів. Заснував компанію «Голмс Дентал Індастріз» і всі фінансові справи аж до тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ятого року вів самотужки.
– До того року, коли Морт скинув тебе під поїзд, – мовив Едді.
Вона кивнула.
– Це було в серпні. Минуло близько шести тижнів, і в татка стався серцевий напад. Перший з багатьох. Думаю, частково в усьому винен стрес від того, що трапилося зі мною, але я не вважаю себе винною на сто відсотків. Він просто видихався, от і все.
– Ти не мусиш картати себе, ти ні на крихту не винна, – запротестував Едді. – Ти ж не сама стрибнула під колеса, Сьюз.
– Авжеж. Але твої відчуття і те, як довго вони тривають, не завжди мають багато спільного з реальним станом речей. Відколи померла мама, піклуватися про нього мусила я. Мусила, проте не зуміла. За всі ці роки я так і не змогла переконати себе в тому, що не винна.
– Що було, те загуло, – без особливого співчуття сказав Роланд.
– Дякую, – сухо відповіла Сюзанна. – У тебе просто-таки талант перекреслювати минуле. Хай там як, після першого нападу тато передав справи своєму фінансистові, давньому другу Мозесу Карверу. А після татової смерті дядечко Моз продовжував вести справи вже замість мене. Гадаю, що на ту мить, коли Роланд витяг мене з Нью-Йорка до цієї чарівної глушини, я була варта восьми чи десяти мільйонів доларів. Цього вистачить, щоб придбати ділянку містера Тауера – якщо він, звісно, схоче її нам продати?
– Якщо Едді не помиляється щодо Променя, то Тауер продасть її навіть за оленячі шкури, – сказав Роланд. – Я вважаю, що глибинне, приховане «я» містера Торена – ка, що змушувало його так довго не продавати ділянку, – чекає на нас.
– Чекає на прибуття кінноти, – пожартував Едді. – Як Форт-Орд у останні десять хвилин кіно з Джоном Вейном.
Роланд глянув на нього серйозно, без усміху.
– Він чекає на Світлих – воїнів Білості.
Сюзанна подивилася на свої коричневі руки, піднісши їх до обличчя.
– Тоді, думаю, на мене він точно не чекає, – зрештою сказала.
– Ні, – заперечив Роланд. – Чекає. – А сам замислився на мить, якої раси та, інша. Мія.
– Нам потрібні двері, – сказав Джейк.
– Як мінімум двоє дверей, – докинув Едді. – Одні – щоб дістатися до Тауера. Але перед тим ми маємо потрапити до Сюзанниного часу, а для цього потрібні ще одні двері. І щоб цей час був якнайближчий до того, звідки забрав її Роланд. Ото вже буде облом, якщо ми повернемося до сімдесят сьомого, перетремо з тим чуваком Карвером і довідаємося, що він оголосив Одетту Голмс мертвою ще в сімдесят першому. А все її майно відійшло родичам у Ґрін-Бей16 чи Сан-Берду17.
– Чи