Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу. Сергій Плохій

того, вони змогли вийти за рамки питань контролю над озброєннями та їхнього скорочення й зачепили ті проблеми, які впливали на характер радянсько-американських взаємин більшу частину останніх трьох десятиліть. На знак того, що ідеологічне протистояння часів холодної війни також прямує до завершення, Буш дав обіцянку звернутися до Конгресу із проханням про надання Радянському Союзу статусу країни з режимом максимального сприяння в торгівлі – привілею, у якому раніше йому відмовляли через порушення прав людини та небажання видавати виїзні візи громадянам СРСР єврейського походження.

      Розширювалася співпраця на світовій арені. Президенти двох країн ухвалили комюніке щодо Близького Сходу, пообіцявши спільно докласти зусиль для проведення міжнародної конференції з регіональної безпеки та співпраці. СРСР запевнив, що спробує посадити за переговорний стіл палестинців, американці ж пообіцяли вплинути на Ізраїль. Домовились і про те, що держсекретар США Джеймс Бейкер та міністр закордонних справ СРСР Олександр Безсмертних здійснять візит до Ізраїлю, де Бейкер обговорить запропоновану конференцію, а Безсмертних проведе перемовини про формування повноцінних дипломатичних зв’язків між Ізраїлем і СРСР. Деякі газети твердили, що заяви щодо Близького Сходу стали чи не важливішими за підписання договору про СНО. І насамкінець зустрічі країни погодили основні питання щодо Куби: ідучи назустріч вимогам Америки, Союз пообіцяв зменшити економічну підтримку режиму Фіделя Кастро. Здавалося, що не залишилося жодного питання із царини двосторонніх або міжнародних відносин, якого не могли б спільно розв’язати лідери двох супердержав, котрі не так давно ворогували35.

      До Великого Кремлівського палацу на церемонію підписання Буш і Горбачов прибули із заміської резиденції президента СРСР у підмосковному Ново-Огарьові. Не обмежені заздалегідь окресленим колом питань, вони п’ять годин обговорювали світову політику й намагались окреслити новий порядок, який запанує у світі після відмови від доктрини ядерного стримування. Пізніше Горбачов назвав ці неформальні перемовини «зоряним часом» своєї міжнародної політики, яку він позиціював як «нове мислення». У його розумінні, вони знаменували поворотний пункт у формуванні «спільної політики держав, які ще зовсім нещодавно вважалися запеклими суперниками і в цій ворожнечі були ладні поставити світ на грань катастрофи». І якби все залежало від Горбачова, то світ перетворився б на радянсько-американський кондомініум, де дві країни не тільки мирно співіснували б, а й розв’язували б усі міжнародні проблеми так, як вважали за потрібне саме вони36.

      Сидячи на відкритій веранді, що виходила на Москву-ріку, Горбачов знайомив американського президента зі своїм баченням нового світового порядку. Згодом Павло Палажченко, перекладач радянського президента, так згадував його слова: «Світ стає чимраз різноманітнішим і багатополярнішим, але в ньому має зберігатися певна вісь, яку могли б утворити наші держави». Горбачов