Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу. Сергій Плохій

керівництва розцінював не інакше як торгівлю радянськими інтересами. Найвище військове керівництво СРСР завжди виступало проти будь-яких скорочень витрат на оборону, а Горбачов в урізанні бюджету ВПК перевершив усіх попередників, навіть Хрущова, якого військові й так не могли спокійно згадувати – через нечувані скорочення звичайних озброєнь на початку 1960-х. Та не тільки радянські військові вважали, що американці одноосібно досягли своїх цілей майже за всіма важливими пунктами договору про ядерні озброєння. Аналогічну думку висловлював також Строуб Телботт, один із провідних американських оглядачів-міжнародників та головний будівничий політики Держдепу щодо Росії в 90-х роках.

      У статті, яка з’явилася в журналі Time одразу ж після московського саміту, Телботт писав: «Майже з усіх важливих питань, що стосувалися СНО, Сполучені Штати досягли прийнятного для себе результату. […] Через негайну відмову від значної частини головної ударної сили СРСР, яку становили балістичні ракети наземного базування, Горбачов у договорі зі СНО займає васальну позицію, принаймні на ближчий період, і водночас дозволяє США зберегти чисельну перевагу в бомбардувальниках, крилатих ракетах, а також ракетах підводного базування». Телботт назвав речі своїми іменами. Однак чому Горбачов із готовністю підписав договір, такий невигідний його країні, чому не тільки засмутив радянського міністра оборони, а й змусив чухати потилиці американських політичних оглядачів? І Телботт запропонував таке пояснення: «СРСР пішов на великі поступки, а США мало запропонували натомість з однієї простої причини: революція Горбачова – це найбільший в історії терміновий розпродаж майна. А ціни в таких випадках завжди надзвичайно низькі»23.

      Перед своїм міністром оборони Горбачов поставив важке (якщо не сказати – неможливе) завдання: переконати Генштаб і ВПК пристати на умови договору, які передбачали двостороннє скорочення кількості ракет, але не стосувались авіації, що давало американцям незаперечну перевагу в засобах доправлення ядерних боєзарядів: за кількістю важких бомбардувальників Америка значно перевершувала СРСР. Зі скрипом радянський генералітет погодився24.

      Останнє контроверсійне питання договору було узгоджене менш ніж за два тижні до початку московського саміту. У ньому йшлося про право американської сторони контролювати випробувальний політ радянської ракети СС-25. Ця перша радянська міжконтинентальна балістична ракета рухомого наземного базування, відома в СРСР як «Тополь», а в США – як «Серп», щойно поповнила радянський ядерний арсенал. Вогневі випробування ракети були цілком завершені у грудні 1987 року, а на липень 1991 року Радянський Союз мав 288 «тополів», націлених на США, що відчували дефіцит аналогічних за класом рухомих балістичних ракет. Зовні «тополь» становив «сардельку» 1,7 м у діаметрі та 20,5 м завдовжки, встановлену на 14-колісну установку для транспортування й пуску, завдяки чому ракета могла переміщатися та уникати