– Так, звичайно! Ти не був би Томом Соєром, якби пропустив таку нагоду. Я впевнений, що ти, коли почнеш розповідати, не пошкодуєш яскравих фарб для своєї розповіді.
– Гаразд, – сказав він спокійнісінько, – а якщо я скажу тобі, що не збираюся нікому нічого розповідати?
Його слова мене вразили.
– Скажу, що це неможливо. Ти, напевно, жартуєш, Томе Соєре?
– Так-от, зараз ти сам переконаєшся в цьому. Згадай, привид ішов босоніж?
– Ні. То й що з того?
– Чекай-чекай – я зараз тобі поясню що. Він був у чоботях?
– Так. Я їх чудово бачив.
– Ти присягаєшся, що вони були?
– Авжеж, я можу присягнутися.
– І я так само. Тепер ти розумієш, що це означає?
– Ні, я нічого не розумію. А що це означає?
– Це означає, що шахраї спіймали облизня і не дісталися до діамантів!
– Оце так! І чому ти так думаєш?
– Я не думаю, я впевнений. Хіба його штани, окуляри, бакенбарди, валіза і решта його речей не перетворилися на привидів? Усе, що було з ним, стало примарним, чи не так? Це свідчить про те, що його чоботи теж стали привидами, бо вони були на ньому тоді, коли Джека вбили і він став привидом. Хотів би я знати, якого доказу тобі ще потрібно!
Ні, ви тільки подумайте. Я ж уже казав, що ніколи ще не зустрічав голови світлішої, ніж у цього хлопця. Чому? Адже я так само мав очі і міг ними бачити різні речі, але ніколи не надавав їм значення. Але Том Соєр – то зовсім інша людина. Коли він кидав оком на якийсь предмет, то цей предмет ніби вставав перед ним на задні лапки і сам викладав усі свої потаємні секрети. Ні, я ніколи не зустрічав такої мудрої голови.
– Томе Соєре, – сказав я, – я хочу зізнатися тобі, як робив це вже не один раз: як тому куцому далеко до зайця, так і мені до твого кебетливого розуму! Звісно, усе правильно, усе на своєму місці. Господь Бог створив нас усіх, і декому він дав очі невидющі, хоча й не сліпі, а іншим дав усевидющу здатність; і не нам судити, для чого він так учинив. Напевно, так мало бути, інакше він влаштував би це якось інакше. Кажи далі, тепер я чудово зрозумів, що ті злодії не забрали діаманти. А от чому, як ти вважаєш?
– Бо змушені були втікати від тих двох, що їх злякали раніше, і вони не встигли стягти чоботи з мерця.
– Он воно що! Тепер я все зрозумів. Тільки поясни мені, Томе, чому ми не можемо піти і розповісти про все це?
– Що ти мелеш, Геку Фінне, невже ти сам не можеш здогадатися? Ну ж бо, подумай, що станеться потім? Завтра ж з самого ранку розпочнеться слідство. Ті двоє розкажуть, як вони, почувши крики, прибігли туди, але було запізно, щоб урятувати нещасного. Потім буде суд, на якому присяжні довго базікатимуть і врешті-решт винесуть вердикт, що людину застрелили, або зарізали, або гепнули чимось по голові, і з волі Господа Бога чоловік віддав йому душу. Потім буде проведено аукціон, щоб продати його речі і сплатити судові