І тоді на тому місці закопують хрест зі смеречини, освячений і обкурений кадилом.
Для спорудження хати, ще задовго перед тим, як її ставити, вибирали круглі колоди однакової довжини й товщини, що показніші, то краще. Та не в тому річ, що дерево добре вже через саму товщину. Важливо, щоб воно було родом зі здорового, сухого ґрунту, як то кажуть, «густорічне», тобто зі щільними річними кільцями. Ці колоди часом корують відразу, але частіше розтинають їх поздовжньо такими, як є. Такі розрізані навпіл стовбури, з одного боку округлі, а з другого пласкі, звуться протесами. Колись їх – зазвичай відразу після того, як зрубали, і на тому ж місці – розколювали навпіл сокирою і мозольно обтесували, поки не стануть гладенькими. Щойно віднедавна їх розрізають пилою, сперши насторч на трачку, таким чином, що один робітник стоїть нагорі, а другий внизу. Хоча це вже одна з перших ніби-машин, розмірений, але не такий монотонний, як у машинах, ритм пили все ж співає трохи інакше пісню хвали людині; ту, чиї хвацькі ноти закінчуються відмовою, а відмовники бадьоряться: «Вирватися! Ах! Нічого не вдієш! Скоритися – впасти – ні-ні, ще ні!» Коли протеси падають один за одним із трачки, сокири та барди негайно корують їх. Ніби обгавкують почвару смереку, ніби кусають її, здираючи з неї луску змія, поки врешті з-під оболонок кори покажуться не нутрощі гада, не кров змія поллється, а засвітиться золотий м’якуш смереки. Дерево-друг, що жертовно перемістилося до світу людей, аби його оберігати й зігрівати. І потім, під час розпилювання й корування, з його щедрот віє духмяний пил і хмарка запахів. Поруч із робітниками димить і чигає ватра. То гоготить, прагнучи здобичі, то лютує, ковтаючи: пожирає лусочки, скіпки та сміття від дерева. Прибере всі сліди походження, віку та смерті смереки, і ось уже тільки дерево, наше людське дерево, золотиться і пахне.
Ще перед тим, як ставити хату, матеріал уже підігнаний відповідно до планів і вимірів, а зарубки на кутах протесів вирізані так, наче то іграшки якихось дітей велетнів. Поки сохнуть протеси, викладені один над одним у високих трикутних риштуваннях, позначають і трамбують місце для хати. У чотирьох кутах, часто там, де викорчувано коріння, копають чотири рови, два метри вглиб і півметра в ширину. Тут хата має пустити своє коріння у землю; у ці ями насипають брили і каміння, нерідко принесене здалека, з потоку, а іноді з розбитої чеканом підземної скали, і вганяють міцно так званою довбнею, тобто колодою у вигляді велетенського дерев’яного молота. Вганяють так, що отримують ніби чотири міцно забиті у землю кам’яні стовпи, які трохи виступають.
А вже на них стоять тесані підвалини хати, під які потім, радше для оздоби, а не для зміцнення,