Ці та інші невідомі нам обставини спонукали «царя країни скіфів» Партатуа вступити в союз із Асархаддоном і взяти на себе дуже відповідальні союзницькі зобов’язання і, зрештою, виступити як союзники «наддержави». Вони не змогли перемогти деяких ворогів, але встигли їх нещадно пограбувати. Ці події стали підосновою пізніших тверджень про «панування скіфів в Азії», поширюваних Геродотом.
До кінця 70-х рр. до н. е. відбулася поляризація сил, коли кіммерійці перебували в союзі з Урарту і мали антиассирійську позицію, а скіфи підтримували Ассирію у боротьбі з частинами імперії, які прагнули незалежності. Особливе значення мали події 674–671 рр. до н. е., що призвели до незалежності Мідії. Вони мають особливе місце в історичній долі кіммерійців і скіфів. Останні так і не змогли подолати спротив мідійців, хоча і сплюндрували країну настільки, що пам’ять про їхні «подвиги» стала (через більш як півтора століття!) формальним приводом для походу перського царя Дарія у Понтійські степи в 514/513 рр. до н. е.
Випробування вірності союзницьким забов’язанням зрештою скіфи не витримали. Коли 612 р. до н. е. коаліція на чолі з Набопаласаром вавилонським та Кіаксаром мідійським взяла в облогу столицю Ассирії Ніневію кочовики мали прийти і врятувати своїх благодійників. Але цар Мадій у вирішальний момент приєднався до повстанців і тоді збулося пророцтво, записане в Біблії: «Горе місту крові! Усе воно повне обману й злочину, не припиняється у ньому розбій. Ляскіт бича й стукіт коліс, що крутяться, іржання коня, що скаче, і гуркіт колісниці, що несеться. Несеться кіннота, і блищить меч, і блищить спис – і безліч убитих, і купи трупів. Без кінця тіла, спотикаються об тіла вбитих!»2.
Спільні дії скіфів, вавилонян і мідійців тривали до 601 р. до н. е., коли відбувся спільний похід вавилонян на чолі з царем Навуходоносором і скіфських загонів до рубежів Єгипту, де правив тоді фараон Нехо. Проте у 597–596 рр. до н. е. загроза скіфського нападу нависла вже над Месопотамією. Після того, як скіфські вожді були підступно вбиті на банкеті у царя Кіаксара (596 або 594 р. до н. е.), рештки загонів кочовиків відступили на Північний Кавказ. Дорогою вони зруйнували низку урартійських міст та фортець, захопивши при цьому багаті трофеї. Деякі з них – бронзовий посуд, прикраси, зброю – знайдено археологами у скіфських похованнях, зокрема на території сучасної України, де розселилися ветерани східних походів. На початку VI ст. до н. е. скіфи розпочинають експансію в північному та західному напрямах, де їх супротивниками стало населення Лісостепу та Центральної Європи.
На північ від Скіфії
Північ сучасної України вкрита потужними лісовими масивами, місцями прозорими і сухими, а деінде болотистими