близько 4 метрів завширшки, що внизу, під ескарпованим схилом, переходив у місток-переїзд через рів й продовжувався, імовірно, далі на пагорб під ескарпом. На цьому пагорбі Антонович бачив і описав так званий курган – конусоподібний насип, відомий за системами укріплень в’їздів на городища в синхронних культурах Центральної Європи. Такі ж кургани описані Антоновичем перед кожним із згаданих ним шести в’їздів на городище. Давня поверхня відкритого нами в’їзду зберегла унікальні залишки штурму укріплення – спалені оборонні конструкції, вістря стріл, що лежали вістрями у протилежні сторони – з городища і на городище, предмети костюма – шпильки-застібки, намистини, а також розбиту керамічну посудину. Попередні дослідниці – Є. Ф. Покровська і Є. О. Петровська закладали свої розкопи хоч і на віддалі від західного мису, де відкрито цей в’їзд, але все ж поблизу західного краю городища. Ознайомлення із їхніми роботами підтвердило припущення археологів – вони також відкрили залишки спалених оборонних конструкцій біля краю пагорба. Ще одним аргументом на користь загибелі цих укріплень у пожежі, спричиненої воєнними діями, є домінуюча перевага кісток коней у археозоологічному комплексі згарища на західному краї городища. Звичайно, ми не розглядаємо, як попередні дослідники, ці залишки як кухонні, тим більше, що багато кісток мали сліди обпалу, були погризені тваринами, в звітах вказано, що з кісток – кінські щелепи. Більш логічним напрошується висновок, що це був один із епізодів нападу на городище. Нападниками ми схильні вважати скіфів, оскільки саме в цей час – у другій половині VII ст. до н. е. розпочалася їхня експансія зі степів у віддалені райони лісостепу Східної Європи, та й саме їхні стріли було знайдено на пандусі в’їзду західного мису городища вістрями на городище.
Але цим історія Хотівського городища не закінчилася. В’їзд на західному мисі було закорковано новим валом, що перекрив ще палаючі дерев’яні конструкції. Саме тому вони і збереглися, обвуглившись без доступу повітря. Звичайно, що зробити це могли лише жителі городища, тому можна вважати, що вони відбили напад. Ця подія сталася наприкінці VII ст. до н. е., тобто на той час укріплення вже існувало. Найпізніша знахідка – фрагмент античної кухонної посудини зі східної частини городища – датується останньою чвертю VI ст. до н. е., тобто укріплення на Хотівському пагорбі після цього проіснувало ще як мінімум сто років. Можна припускати, що після штурму і припинення функціонування західного в’їзду було збудовано новий, східний, який не зберігся до цього часу, але досить добре описаний Е. Ф. Покровською. Він представляв собою пандус, що піднімався уздовж схилу пагорба, а перед самим в’їздом у верхній частині круто під гострим кутом повертав на городище. Від напольного боку його захищав земляний насип, так звана протейхізма, таким чином самий в’їзд представляв собою щось типу «перибола» – відомого нам за фортифікаціями античних кам’яних захисних споруд. Імовірно,
