Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.). Коллектив авторов

ж Переп’ятихи є деякі питання. Річ у тім, що в науковій літературі цей комплекс фігурує як царський скіфський, де скіфський цар або принаймні представник вищого прошарку скіфського суспільства, був похований в основному похованні кургану Переп’ятиха. Вивчення звітів про розкопки показало, що гробниця-усипальня Переп’ятихи не містить ознак пограбування. По центру камери не було знайдено нічого, що могло би вказувати на якійсь об’єкти або дії тут. У гробниці, крім того, було знайдено кілька цілих кам’яних блюд і багато їхніх уламків. Д. М. Іванишев писав, що урни з попелом стояли саме на цих блюдах і були накриті мисками, які він назвав покришками, чим вони по суті в цьому разі й слугували.

      Поховання за обрядом інгумації також не містять жодної специфічної скіфської прикмети. По-перше, ці поховання складно назвати випростаними, по-друге, автор розкопок вказує, що вони були буквально розчавлені завалом верхньої конструкції так, що домовина з дерева і глини з кістяком була всього три вершки завтовшки3, тож відновити форму черепів або кісток було неможливо, бо кістки перетворилися або на прах, або на дрібні уламки. Поховання були здійснені у дерев’яних домовинах, обмазаних глиною або обкладених сирцевими цеглинами. Отже, фактично домовини були спресовані вагою верхньої конструкції і в такому стані пролежали 2,5 тис. років, тож робити висновки про позу кістяка за таких обставин і за результатами розкопок півторастолітньої давнини ризиковано. Нічого схожого на скіфські кінські могили ні в самій Переп’ятисі, ні у колі гробниці не виявлено. Усі домовини основної поховальної конструкції були розташовані уздовж стін поховального простору.

      Дозволимо собі припустити, що ніякого центрального поховання у гробниці Переп’ятихи не було. Обряд, зафіксований тут, представляє поховальні звичаї місцевого населення, натомість оригінальність і грандіозність споруди вказує на елітарність комплексу, в чому власне ніхто сумніву не мав. З приводу формування і походження обряду кремації в урнах ми долучаємося до думки С. С. Бессонової про іллірійське походження цього обряду і побутування його протягом фіналу доби бронзи – раннього заліза на північному заході лісостепу і далі у лісовій зоні, зайнятій постчорноліськими і лужицькими культурами, певною мірою спорідненими.

      Враховуючи, що в Лісостепу і його прикарпатсько-верхньодністрянській контактній (гальштатській) зоні також поширені подібні знайденим у Хотові прикраси, пам’ятаючи про спільні корені керамічного комплексу цих культур, що сягають тшинецької, наявні аналогії щодо специфіки зведення оборонних споруд, можемо припустити, що група пам’яток долини р. Віти й дотичні пам’ятки Київщини, як то Переп’ятиха і, можливо, Підгірці, є чимось на кшталт східного о порубіжжя не стільки лісостепових культур, скільки культур Полісся аж до Росточчя і, можливо, далі на захід.

      Наявність