Вчасно тут нагадати про зв’язок поширення традиції зображення «потойбічної трапези» на надгробках з уявленнями про героїзацію померлих, який підводить до розуміння багатьох поставлених питань. Прирівнювання померлого членами його родини до божества багато в чому пояснює відмінності у зображеннях його і його нащадків на надгробках. Однією з особливостей є ідеалізація зображених. Вона може вважатися одним із засобів вивищення, звеличення похованих. При цьому дрібні зображення «несакралізованих» родичів виконувалися більш недбало, іноді схематично. Навіть дарунки в їхніх руках та одяг були зображені чіткіше, ніж обличчя.
У Греції за класики на надгробках відзначали громадські заслуги померлого, а за еллінізму – більш приватні доброчестя. У Тавриці такий перехід від загальних до приватних цінностей можна датувати дещо пізнішим періодом. Спочатку інформація на надгробку була напрямлена на суспільство, перехожих. Додаткові свідчення, важливі для вузького родинного кола, – на надгробках наступних століть.
Амулети, обереги відображають вірування і суб’єктивні погляди вузького кола осіб. Віра в магію і чари існувала і в класичній Греції, адже часто знаходять звертання до богів по захист від невидимої небезпеки. В перші століття нашої ери функцію апотропеїв могли виконувати також світильники з рельєфними зображеннями богів-покровителів у потойбічному житті, наприклад, Геракла чи його атрибутів. Не менш важливим у розвитку уявлень про потойбічне життя з цього часу стає нове сприйняття ролі світла і вогню в поховальному культі.
Звичай тримати при собі обереги, – частинки чогось сакрального, – що набув особливого поширення до римського періоду, можна пояснити бажанням відродити ту саму «незриму присутність» героя чи божества. Частинки землі з могили обожненого померлого могли сприйматися не лише як згадка про нього, а й як символічна частина героїзованого предка. Як частина відображає ціле, так і звичайна грудка землі могла наділятися захисними властивостями, давати впевненість у власній безпеці. Тут варто було б наголосити на визначенні «власна безпека», адже створення оберегів, фактично, моделей сакрального місця чи сакрального предмета, пов’язане з фізичною віддаленістю від цього сакрального, неможливістю бути присутнім біля обожненого, а для цього – поміщення його неподалік. Іншим поясненням є збільшення потреби в цьому сакральному, зумовлене, очевидно, особливо скрутним періодом у житті особи, родини чи всього поселення. Більш радикальним вираженням такої тенденції є носіння оберегу шанувальником цього сакрального при