Померлу знатну особу розміщували на спеціальному помості, ложі чи навіть у саркофазі. Якщо скіф мав менший достаток, його тіло клали на спеціальну трав’яну (зокрема очеретяну, як вказано у Геродота) чи тканинну підстилку. У поодиноких випадках було простежено обшивання стін поховальної камери повстю, не виключно, що їх могли драпірувати тканинами, що не збереглися до моменту розкопок. Припускається також можливість використання тканинних навісів-балдахінів над поховальним ложем чи помостом. На стінах на спеціальних залізних крюках часто розвішували одяг, зброю, паски та інші речі. У царських та могилах родичів царя влаштовували окремі камери із церемоніальним одягом та коштовним імпортним посудом.
Зазвичай, разом із небіжчиком до могили клали речі відповідно його прижиттєвого статусу та роду заняття. У могилах воїнів знаходимо зброю, в жіночих похованнях – дзеркала, прясла тощо. Кургани знаті вирізняються багатством та пишністю поховального інвентарю. Для них притаманні речі, пов’язані з відправленням культів та бенкетів, церемоніальна зброя, коштовний імпортний посуд та обладунок.
Найбільш типовою ознакою є традиція облаштовувати разом із заможною персоною супровідного поховання дружини або наложниці. Парні поховання притаманні як архаїчним, до-геродотівським знатним могилам, так і комплексам IV ст. до н. е.
Також важлива деталь – свідчення про те, що царя у потойбічність супроводжували залежні особи: конюхи, чашники, воїни-охоронці тощо. Особливо ця традиція була поширена у ІV ст. до н. е., тобто у час найбільшої концентрації влади в руках однієї кочової династії . В кожному кургані знатної особи було зафіксовано супровідні поховання людей (до одинадцяти осіб).
Майже до всіх поховань людей різного соціального статусу клали так звану напутню їжу. У степових могилах це були передусім шматки туші овець, великої рогатої худоби та коня. Разом із м’ясом клали господарчий ніж. Цю їжу могли розміщувати на дерев’яних підносах, на підстилках та у казанах.
Слід відмітити, що скіфське суспільство мало багато соціальних шарів, що простежується на основі поховальних споруд. Це дало підстави дослідникам виділяти окремі прошарки і у знатному середовищі. Б. М. Мозолевським було розподілено кургани скіфської знаті ІV ст. до н. е. на основі їх висот (від 3 до 21 м) та сукупності рис поховального обряду на чотири групи: могили царів, родичів царів, номархів (вожді племен) та родових старійшин. Дещо доповнив цю стратифікацію на основі аналізу розмірів курганних насипів та об’ємів камер і дромосів (земляних проходів, що вели до могил) Ю. В. Болтрик. Дослідник розподілив їх за п’ятьма групами: могили царів Скіфії, членів царської родини, родичів царя, пілофорів29 першого та другого рівня. Проте питання ранжування курганів знаті лишається предметом жвавих дискусій. Не дійшли скіфологи згоди і у питаннях: які з найбільших курганів відносити до царських усипальниць та з якими відомими за писемними