Окремі місцеві назви (передусім найменування річок) гіпотетично свідчать про те, що в окремих місцевостях передісторичної України могли мешкати балтські, фінно-угорські та кавказькі за мовою племена. Так, наприклад, притока річки Ворскла має назву Полузір’я, що може гіпотетично свідчити про значення назви основної річки «зірка». А в грузинській мові варсквлаві означає «зірка». Та коли могла з’явитися в Полтавській області така назва – моделі зв’язків із Кавказом можна будувати для періодів від неоліту (можлива участь Кавказу в первісному поширенні на території України продуктивного господарства) через епоху бронзи (кавказькі зв’язки катакомбної культури) до періоду Київської Русі (кавказці у війську князя Мстислава – брата Ярослава Мудрого). Однак, на відміну від звичайних слів (загальних назв), для яких ми знаємо звучання і значення, дослідження власних назв має істотну перешкоду: ми маємо справу тільки з формою, не знаючи її значення. Тому на такому матеріалі висновки завжди залишаються доволі гіпотетичними. До того ж такі свідчення дуже важко датувати.
Елліни і римляни
Еллінська мова. Згідно з історичними свідченнями, давньогрецька мова з’явилася на території України у VII ст. до н. е. разом із початком грецької колонізації Північного Причорномор’я. Це був передусім іонійський діалект, оскільки колонізацію здійснювали перш за все з іонійських територій Малої Азії (сучасної Туреччини). Слід звернути увагу на те, що, за деякими припущеннями, протогрецькі діалекти могли існувати на території України ще в IV–ІІ тис. до н. е. Так, багато дослідників припускають, що Усатовська культура (3500–2900 рр. до н. е.) могла бути протогрецькою. Написи на деяких прясельцях пізнього періоду трипільської культури (кінець IV тис. до н. е.) можуть бути прочитані давньогрецькою мовою. Переконливих свідчень про перебування на півдні України грецьких мореплавців ІІ тис. до н. е. (мінойського й пізнішого мікенського періодів) поки що не виявлено.
Основною мовою грецьких міст Північного Причорномор’я була, природно, давньогрецька, і назви цих міст були, звичайно, грецькими (так, Ольвія означає «щаслива»). Однак відомі й винятки: місто Пантікапей має назву, для якої припускають іранське походження (гіпотетично означає «рибний шлях»). Змішання грецької мови з іранськими, а саме скіфською, у грецьких колоніях на півдні України засвідчене історично.
Від тих часів збереглися численні зразки писемності. Це різноманітні декрети, вибиті на мармурових плитах, посвяти до храмів тощо. Особливу категорію становлять написи на