Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.). Коллектив авторов

відставним військовим. Їх виявлено в ареалі поширення черняхівської культури. До того ж часу відносяться і граффіті виконгані латиною на черняхівській кераміці, а також окремі знахідки приладдя для письма, що є свідченням поширення серед місцевого населення не лише мови, але і навичок писемності. Відомо також, що у часи гуннської держави у V ст. її володар Аттіла мав при собі надісланого римлянами секретаря, який вів його листування з очільниками Імперії латиною.

      З поширенням у Візантії грецької мови як державної латинська поступово втрачає свої позиції на землях на північ від Понту.

      Релігія, Міф, Філософія

      Релігія

      Онуки Борисфена

Оксана Ліфантій

      Борисфеном за раннього залізного віку іменували сучасну річку Дніпро. Геродот писав про неї: «Вона найбільша серед них після Істру [Дунаю] і, на мою думку, вона найбільш корисна для людей не лише серед інших рік Скіфії, але і загалом всіх інших, крім єгипетського Нілу, бо з ним не можна зрівняти жодну іншу ріку. …бо навколо нього найкращі і найбільш поживні пасовища для худоби і дуже багато в ньому риби, приємної на смак, і вода в ньому дуже чиста, порівняно до інших із каламутною водою і ниви навколо нього чудові, а там, де не засіяно, виростає висока трава. А в його гирлі відкладається багато солі. І великі риби в ньому без колючих кісток…»24 (Herod, IV, 53).

      Вірогідно, саме такі сприятливі умови стали причиною заселення Нижнього Подніпров’я скіфами. Адже вологі луки якнайкраще сприяли розведенню худоби – основі їхнього господарства. Не в останню чергу на вибір кочовиків могли вплинути давньогрецькі міста з їх заможними жителями, які у більшості випадків відкупалися від нападів войовничих скіфів. На думку Геродота, номади з’явилися у Північному Причорномор’ї внаслідок обставин, які він описує у третій з відомих йому легенд про походження скіфського народу, а саме : «…із кочовиками-скіфами, що мешкали в Азії, воювали і завдали їм чимало прикростей массагети і через це скіфи перейшли за ріку Аракс і прибули в Кіммерію… Кіммерійці, коли побачили, що проти них виступило велике військо, почали радитися, що їм робити… думка більшості зводилася до того, що їм вигідніше віддалитися, ніж залишившись наражатися на небезпеку і чинити опір численним ворогам. Але думка царів була воювати до останнього з ворогами, обороняючи свою країну… Отже, перші вирішили без бою покинути країну загарбникам і тікати від них, а царі вирішили краще бути вбитими і похованими на батьківщині, але не тікати з більшістю… Скоро вони прийняли такі рішення, вони розділилися, обидві їхні частини стали рівними в числі і вони почали битися між собою. І всіх, що в битві було вбито, кіммерійці поховали поблизу ріки Тірасу [Дністра]… Там їх поховали, і після того вони покинули країну. Згодом прийшли скіфи, знайшли країну незалюдненою і зайняли її» (Herod, IV, 11). Очевидно, що цей переказ є міфічним. Проте певне зерно правди