Назва Боспору грецькою означає «коров’ячий брід» і повністю співзвучна протоці Боспор Фракійський між Чорним морем і Мармуровим. З коровою цю протоку пов’язували через численні міфи про Іо, земну і смертну, дочку правителя, яка стала коханкою Зевса. За однією версією, Гера, дружина Зевса, перетворила її на корову і наслала на неї ґедзя, за другою – сам Зевс перетворив Іо на корову, щоб заховати її від Гери. Від цієї довчіпної комахи Іо, точніше корова, втікала і ховалася в багатьох місцях Великої Греції, а протоку, де вона переходила на протилежний берег, назвали на честь неї. Спочатку одну, Фракійську, а коли греки свої землі розширили на північ, – ще й Кіммерійську. Боспор, або Босфор – просто різні способи прочитання грецьких літер.
Через історичні оповіді про те, що скіфи прогнали кіммерійців, на Боспорі часто траплялися назви пов’язані з кіммерійцями – Кіммерійські переправи, перешийок, стіни, гора Кіммерій, місто Кімерік. Греки користовувалися ними століттями, хоч цього населення вже давно не було на момент переселення перших колоністів. Геродот писав, що скіфи зайняли всю Кіммерію. А гірські масиви на захід від Боспору займали таври, що завжди вороже ставилися до греків. Їхня назва походить від назви гір. Гори Таврійські також мали і мають нині тезку на території сучасної Туреччини. Цього разу на півдні країни, Таврські.
Раніше традиційно вважалося, що на Боспорі грецькі переселенці засновували свої колонії на землях, що належали певним групам місцевого населення – кіммерійцям, скіфам, синдам і меотам. Археологічні дослідження останніх років спростували ці думки. Між добою колонізації і місцевими пам’ятками існує досить суттєвий хронологічний проміжок.
Найпершим на Боспорі греки заснували поселення в дельті Дону. Це були уродженці міста Клазомени, що в сучасній Туреччині. Потроху вивчивши ці землі, елліни обрали найкраще місце для нового поліса, зручне для життя, землеробства і морської торгівлі. Це був Пантікапей, на території сучасного міста Керч. Сьогодні Керч і його передмістя, розтягнуте вздовж берегової лінії, містить колись великий, як за тодішніми мірками, Пантікапей, менші поліси Мірмекій, Тірітаку, Порфмій, Партеній і Німфей. Зручна гавань, сусідство з переправою, джерела питної води, родюча земля, вдосталь сировини для будівництва і ремесел були цінними для еллінів. Та це було тоді, коли західна частина Північного Причорномор’я вже була зайнята грецькими містами.
Більшість міст Таврики були засновані вихідцями з іонійського міста Мілет на заході Анатолії (територія сучасної Туреччини) – Пантікапей, Феодосія, Тірітака, Мірмекій. Різні події та перипетії впливали на їхній історичний розвиток, робили міста самобутніми, наскільки це було можливо в межах грецької цивілізації. Населення століттями залишалося грецьким у своїй основі. Образ «варварів»