Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.). Коллектив авторов

збереглася і була знайдена під час розкопок на острові Березань. Божество для залагодження конфліктів порадило заснувати місто-державу і назвати його «Олбіополіс». Назву скоротили для зручності і вийшло: Олбіа. Для сучасних мешканців цих земель назва звучить, як «Ольвія». Мешканців міста у давні часи іменували «олбіополітами». Ну і не забуло божество, устами оракула, нагадати, що дякувати мешканці Олбіополіса за все мають особисто Аполлону Дельфінію, а не Аполлону Ієтросу, як раніше. Відтак і форму монет змінили: на зміну «стрілкам» прийшли бронзові «дельфінчики».

      Вважають, що сільську округу елліни, будуючи місто, занедбали не через зростання загрози з боку степових сусідів, а саме тому, що настав час селищам, що розбагатіли на торгівлі, ремеслі, словом, на великому й малому бізнесі, створювати місто. Сформувалася громада, поліс, у розпорядженні якої було досить грошей та інших ресурсів, щоб побудувати нарешті з каменю потужні стіни та башти, звести гідні заможного міста храми та інші громадські будівлі.

      Місто

      Розташоване на високому березі лиману місто складалося з двох частин: нижньої, біля води, та верхньої. Значна частина нижнього міста нині затоплена – рівень води порівняно з давніми часами зріс на кілька метрів, тож ця частина доступна нині лише для підводної археології. Територія верхнього міста не потерпає від затоплення, але майже всі давні споруди давно щезли з поверхні землі. Річ у тім, що досить велике (понад 50 га) місто, остаточно залишене понад півтори тисячі років тому, з часом перетворилося на джерело будівельних матеріалів. З його каміння збудовано турецький Очаків і сучасне село Парутине і ще багато чого.

      Тож не дивно, що навіть міські укріплення не збереглися. Адже їх було збудовано з найкращого каміння, тому і розібрано їх чи не першими. Щоправда, на міських стінах свого часу ольвіополітам довелося заощаджувати – місцями вони, як показали розкопки, були складені взагалі із саманних блоків. Зате у відповідальних місцях радували око рівні ряди кам’яної кладки. Але на фундаменти знов-таки пускали кладку з саману. Товщина стін могла досягати 4–4,5 м, тобто вони не лише надавали певний захист від стінобитних машин, але й на них було достатньо місця, аби розмістити воїнів. Така товщина означає, що висота стін теоретично могла досягати 8–9 м. Лише зовнішня і внутрішній бік стіни були викладені з оброблених блоків: проміжок заповнювали ламаним каменем на глиняному розчині.

      Стіни й вежі із зубцями повинні були мати грізний і красивий вигляд, як з боку поля, так і зі сторони лиману. Пара масивних прямокутних веж фланкувала головні ворота. На влаштування рову навколо міста ольвіополіти час витрачати не стали, напевно, вважаючи стіни достатньою перешкодою проти ймовірного набігу скіфської кінноти. Щоправда, з кочовиками ольвіополіти завджи уміли домовлятися і до війни справу не доводити. Спочатку було споруджено стіни з боку суходолу. А от гавань укріпляти не поспішали – навіть