Це була постанова від імені Ради й демосу (тобто народу) Ольвії, а у ній ім’я людини, якій сучасники й співгромадяни вирішили віддячили таким чином за порятунок своєї Батьківщини. Його звали Калліник, син Євксена.
Саме він зумів знайти шлях до порятунку Ольвії, переконавши демос прийняти заходи для порятунку поліса у безнадійній ситуації. Через народні збори було проведено декрет про скасування усіх (!) боргів. Невідворотне наближення македонської армії зробило ольвійських фінансистів настільки кмітливими, що вони усвідомили одразу декілька речей: що ані Зопіріон, ані навіть сам Великий Александр за таких обставин ані виплат, ані відсотків по кредитам не гарантують, фінансисти замість золота або срібла отримають хіба матіобули (свинцеві снаряди для пращі), нехай навіть і позначені ім’ям царя Александра. Ну а місто, найімовірніше, буде розграбоване, а громадяни продані у рабство (як це було в Мілеті). Якщо ж поліс уціліє і збереже незалежність, то, можливо, збережеться бізнес. Декрет на честь Каллініка зафіксував ефективність заходу: «…була досягнута єдність жителів поліса, мобілізовані всі сили на оборону й тим самим урятована від македонського завоювання сама громада поліса». Так був вирішений конфлікт усередині ольвійської громади.
По тому було введено надзвичайні податки воєнного часу. Полісна скарбниця отримала кошти для військових видатків. Щоб заповнити лави воїнів на стінах міста, потрібні були додаткові людські резерви. Наступний декрет дав права громадянства тим, хто його не мав. І вони зобов’язані відтепер брати зброю на захист нині уже свого поліса. Але й цього виявляється замало. І народні збори дають волю рабам. Вони теж стануть на стіни.
Міські стіни, що вже побудовано – довжиною понад 3,5 км, має хтось захистити. Щоб поставити хоча б по одному бійцю, і на погонний метр стіни знадобиться більше трьох тисяч! Але чи зможе цей рідкий ланцюжок бійців-ополченців відбити штурм досвідченого і випробуваного у боях професійного війська? Не дивно, що у місті були люди, які (до речі, цілком обґрунтовано) щодо цього сумнівів не мали. І теж не сиділи склавши руки.
Мовчазні свідки подій
Про те, що відбувалося на ольвійській землі під час походу, значних писемних свідчень поки що немає. Із землі все ж таки вдалося витягти декілька цікавих речей. Серед них – лист Нікофана, сина Адраста. Поважний Нікофан на уламку амфори надряпав послання, у якому повідомляв про відправлення коня у подарунок Зопіріону. Знахідка листа дала сучасним історикам підстави для висновку про наявність у Ольвії п’ятої колони, що вела таємні переговори із ворогом. Імовірно, змову було розкрито. З розправою над змовниками пов’язують знахідку колективного поховання. У ньому виявлено останки 52 людей, забитих до смерті каменями або розстріляних із лука.
Більш красномовним