Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.). Коллектив авторов

яка походить від германського «бастарди», «напівкровки». Окремі племена бастарнів (сидони та атмони) також мали явно германські етноніми. З іншого боку, відомо, що македонська дипломатія розраховувала на союз бастарнів із кельтами Подунав’я (скордисками), бо вважала їх родичами. Етнічний склад бастарнів еллінських джерел (або подібного до них пізнішого конгломерату кімврів) найкраще відзеркалює знахідка бронзових шоломів з Негау (Словенія), у місцях їхніх давніх походів. Два з цих шоломів мали написи – «Харігаст, жрець» та «Дубн, убивця кабанів» – германською та кельтською мовами відповідно!

      Археологія підтверджує, що у ІІ–І ст. до н. е. територію Правобережної України та Молдови охопили зміни. У басейнах Дністра та Дніпра у цей час сформувалися поєнешті-лукашівська та зарубинецька археологічні культури, до яких згодом долучилися носії пшеворської культури з території сучасної Польщі. Через значний вплив технологій та обрядовості кельтів усі ці археологічні спільноти отримали назву культур «кельтської вуалі» або латенізованих культур19. Їхніми носіями, у різних пропорціях, залежно від конкретного регіону, стали германці, мігранти з контактних кельто-германських зон, а також місцеві нащадки населення скіфського часу. На сьогодні майже поза сумнівом, що весь цей строкатий етномовний «коктейль» античні автори якраз і називали «бастардами», а інколи – «кельтоскіфами»20.

      Етнонім «кельтоскіфи», поза сумнівом, був суто «кабінетним», як сказали б сьогодні, терміном елліно-римських інтелектуалів, однак певна присутність кельтських елементів у цей час на теренах України відповідними писемними джерелами зафіксована. Зокрема, географ і астроном Клавдій Птолемей (бл. 90 – бл. 168 рр.) відзначав перебування північніше дельти Дунаю племені бритолагів, назва якого є однозначно кельтською, а також кельтомовний топонім Аліобрікс (від кельт. allo- «інший», -briga «фортеця на пагорбі») (III. 10. 5). Ще кілька кельтських за походженням топонімів Клавдій Птолемей зафіксував у Наддністрянщині – Карродун, Еракт, Метоній. Найцікавіша з цих назв – Карродун (кельт. karr- «колісниця» й dun «фортеця, місто»), адже подібні топоніми були поширені на заході кельтського ареалу21. Той факт, що кельтомовні назви були поширені у регіоні, де з археологічної точки зору панували пшеворська та поєнешті-лукашівська культура, ймовірно вказує, що мова кельтів була престижним засобом спілкування тогочасної племінної еліти (незалежно від походження, фактично така собі «латина варварського світу»). Згадаємо також і про суто кельтські імена, які нерідко мали ватажки войовничих германців на рубежі ер.

      Поєнешті-лукашівська культура в басейнах Прута й Дністра прийшла на зміну гето-фракійським старожитностям ранішого часу. Нині достатньо переконливо показано, що носії майбутньої поєнешті-лукашівської культури були вихідцями аж з території верхів’їв далекої Ельби, де контактували ясторфська культура давніх