Найбільшим своїм здобутком вважаю знайомство з основами деїзму, чи символічного (філософського) мулярства, де відшуковував особливі пункти власної незгоди – так звані втаємничені коди. Їх декодуванням і займався. В аспірантурі вже продовжив вивчення теорії пізнання…
Багато років свого життя присвятив вивченню давньоіндійських Вед, давньогрецького Міфу, Біблії, відкривши, по суті, єдину істину: вони ведуть мову про одне і те ж. Цим і зайнявся…
Визнаю: навіть «під пов’язкою» мене турбувало лише одне питання: на скільки вибудуваний мною образ вільного муляра відповідає дійсності. А відповідаючи на запитання братів, розумів, що у моїй печері не все гаразд. Так, необхідно вийти з печери, і вони осягнуть все новим світлом.
Так, лук Геракла варто ототожнювати з луком Одіссея.
Але і сам лук – це струна-вісь-мозок. Вісь поєднує Небо і Землю, тіло і дух. Ця ж вісь визначається як Сушумна, Шу(меру), Субару (Сибір), Гора. Лук – він же і Дханур. В обох культурах лук уособлює одні і ті ж якості чи можливості людини.
І Біблія, і Міф – все це роботи одного пізнавального рівня, але в різних ареалах культури. Основним способом викладу втаємниченого знання слід визнати параболу.
Вона і є тим способом запису особливої мудрості, який потребує декодування. Так, декодування, але агентом останнього повинен стати сам суб’єкт. Особливим фактом є те, що спонукою до тлумачення параболічної культури і є Великий Будівничий Всесвіту – Логос, Слово, Істина.
Водночас, історія культури цікаво датує появу Святих Книг28, ведучи мову про них як писемні пам’ятники. До Книги Священного Закону належить і т. зв. Новий Завіт, який був сформований в 45—140 рр. н. е. Складається з 27 книг, у т. ч. чотирьох Євангелій (від Матвія, Марка, Луки та Йоана). З точки зору християнства, Новий Завіт є Одкровення Боже, відкриття людству Творцем Самого Себе і Своєї волі. Хоча варто вести мову і про усний (підготовчий) етап їх формування. Особлива форма викладу їх змісту визначається як одкровення. До того ж, їх зміст задавався і спрямованістю, і призначенням, формуючи магістральні шляхи розвитку людства в цілому.
Наступний історико-культурний крок – формування особистості, її соціально-психологічного типу. Цей етап розвитку людини слід співвідносити з так званим героїчним епосом – Махабхаратою, Рамаяною, «Іліадою», «Одіссеєю» тощо (особливе місце займає Старий та Новий Завіт як складові частини Біблії).
Але варто звернути увагу на інше, наприклад, Махабхарата має іншу назву – Джая (Перемога). І мало хто здогадується, що йдеться про віртуальну (можливу, духовну) перемогу над самим собою, тобто йдеться про вдосконалення.
Мені ж приходиться зробити ще один висновок: природна, біологічна доцільність діяльності людини не обмежується лише профанним