Він озирнув її ще раз. Ні, не можна навіть думати про таке. Вона геть невинна панна.
Обережно перехопивши той його погляд, Ірена щось у ньому прочитала таке, що примусило її ледь почервоніти.
– Пан, здається, забувся… Мені взагалі повертатися додому треба. Та й зимно вже на вулиці.
Звук її голосу примусив Павла отямитися. Він мимоволі відвів очі від її напірозтулених у німому здивуванні уст і глянув кудись в кінець вулиці. Який же ж він дурень. Таку дівчину навіть подумки не можна ображати вільністю.
Він зняв маринарку й обережно накинув Ірені на плечі.
– Перепрошую панну. Я давно мав би це зробити. Так буде тепліше. Вечори наразі ще дійсно зимні.
Ірена вдячно всміхнулася йому. Трохи злукавила щойно. Насправді їй зараз так затишно і так гарно, що анітрохи додому повертатися не хочеться. Тільки серце тремтить та завмирає від тепла його маринарки, від доторку сильних рук і від того німого захоплення, яке читається в погляді Павла.
Вона кинула на хлопця зацікавлений погляд з-під опущених вій, вдячно всміхнулася йому й одразу ж ніяково потупила очі.
– Дякую. Я дійсно змерзла. Ви мене порятували.
Легка усмішка гарно окреслених губ знов справила на Павла сильне враження, і щоб відвернути свою увагу від її уст та свого мимовільного хвилювання на їхній порух, він почав розповідати Ірені якусь довгу історію з життя рідного політехнічного, свого друга Славка та їхніх спільних пригод на феріях[15] у далекому Станіславі.
Ірена знов усміхнулася. Майже не вловлювала змісту його слів. Вслухалася в мелодику голосу цього хлопця, в інтонації і ніяк не могла зрозуміти, чому така незвична для неї ситуація видається їй колись давно пережитою та відчутою. Напевно, це їй наснилось. А може, вичитала про таке в якійсь із книжок. Прочитала їх так багато, що деякі вже геть позабувалися.
Ірена кинула на Павла ще один обережний погляд з-під вій. Він доволі високий. З виразними й трохи замисленими очима, зі світлим ледь хвилястим волоссям, риси обличчя нехай і не надто гарні, проте дуже чоловічі і навіть мужні. Навіть його манера промовляти слова їй подобалася і чомусь була знайомою. Ні, безперечно хлопець їй подобається, і на то нема ради.
Ірена спробувала перевести подих. Те, що відчувала та проживала зараз, знову здалося їй знайомим. Ні, неможливо. Це ж уперше. Ніхто й ніколи їй ще не подобався так, як подобався цей хлопець. Та й не зустрічалася вона жодного разу ні з ким серйозно. Навіть не цілувалася. Лише колежанці якось ляпнула, що таки цілувалася з отим сусідським гімназистом, який теж улітку приїздить у Гребенів відпочивати. Насправді ж лише трішки фліртували собі одне з одним та кілька разів