– Артуша справді нехай перевертається із заздрості. Цей новоявлений Мікель зліпить вам такого Анджело, що вся ця рагульня випаде в аут. Такого склепу не те що у Задвірцях наших, а на всіх отих личаківських, ваганьковських, включно із Пер-Лашез, – на всіх цвинтарях не бачили такого шедевра, який буде у вас.
– А що ти якусь непонятку пробелькотів? Ти вчив мене того клятого піару – усе перепитувать, що неясно. Щоб не було потім, як з отим, – Гоші, було, не дай поїсти, що він любив понад життя, а дай покепкувати над президентами України. – Анна Ахметова! Гулак-Артьомовський! Во дайот паря. – Тут же глибокоінтелектуально розреготався.
– Ви, напевне, маєте на увазі Пер-Лашез? – Едік миттєво зорієнтувався у тому, на чому наголосив народний депутат.
– Во-во. Шо то за пер?
– То так цвинтар у Парижі називається. Там Карл Маркс похований.
Капець відчув, що особиста потужна, за власним переконанням, ерудиція його підводить:
– Почекай. А чого в Парижі? Нас у Тобольську на заняттях з політпросвєта вчили, що він – німецький жид. Що йому Енгельс купив участок на кладовищі, бо у Парижі, видно, недешево?
– Правильно вас учили комісари КПРС у процесі перевиховання з метою формування у вашій особі свідомого будівника комунізму. Карл Маркс народився і жив у Німеччині. А вмер у Франції. То так буває із різного роду заблудами. Але нам той бібліотекар із його диктатурою пролетаріату – не рівня. Ви, Петре Павловичу, вмрете на батьківщині, про що ми й потурбуємось, – випалив політтехнолог, перебуваючи цього перспективного дня у похоронно-міжнародній темі, яка містила потужний внутрішній потенціал відкату.
– Що ти сказав, гнідьониш? – Бичачі очі Капця налилися вмить кров’ю, оскільки подібні філософські сентенції він був навчений сприймати буквально.
– Та ви мене не так зрозуміли! – вигукнув кандидат у могильники чільного представника дикого капіталізму. – То я винуватий, що таке бовкнув – ніби ми потурбуємось, щоб ви той… Дійсно дурня якась. Живіть собі на здоров’я, дорогий Петре Павловичу, і ми – коло вас. Я мав на увазі, що, як було сказано на поминках у Артуші, ваше завдання виконано.
Капцеві відлягло при згадуванні спочилого товариша по бізнесу. Його упокоєння на рівні рефлексу Гоша заніс у картотеці своєї специфічної свідомості у реєстр особистих життєвих подвигів, тому такі спомини так само рефлекторно породжували тільки позитивні емоції. Така вже доля депутатська – під купол можна було потрапити тільки по трупах братанів. Зазіваєшся – і пропадеш безвісти під кількома шарами – за європейською технологією їх має бути шістнадцять – під шарами асфальту на хайвею.
– Ну ладно. Так ти шо, скульптора, настоящого італьяшку виписав з Італії? Ну, Едік, ти дайош. Кадр ти ценнєйший. Нічого не скажеш. То мій