– Доведеться йти півночі, і то якомога швидше, – сказала Багіра.
Балу засмутився. З віком він став зовсім неповоротким. Дорогою він увесь час відставав від пантери й удава, захекувався, і незабаром йому довелося перепочити. Тим часом його супутники дісталися до гірського потічка. Багіра здолала його за один стрибок, а Каа переплив – і на твердому ґрунті одразу наздогнав пантеру.
– Присягаюся засувом, який подарував мені волю, – усміхнулася Багіра, – ти – чудовий ходок.
– Уже сутінки, і я зголоднів, – відгукнувся Каа. – Окрім того, вони обізвали мене плямистою жабою.
– Жовтим дощовим хробаком, – підказала Багіра.
– А хіба це не те ж саме? – буркнув удав. – Уперед, уперед…
Мавпи, навіть не помітивши переслідування, справді приволокли людське дитинча до покинутого міста і були страшенно задоволені собою. Мауглі ще ніколи не бачив індійського міста, і хоча перед ним громадилися руїни, воно здалося йому сповненим див. Місто збудували на пагорбі за давніх часів – вимощена бруківкою дорога вела до зруйнованої брами, ворітниці якої повисли на іржавих петлях. Дерева потіснили стіни та вежі, мури подекуди обвалилися, з бійниць звисали ліани. Княжий палац залишився без даху; мармур, яким було вимощено двори та фонтани, потріскався й поріс мохом. Віддалік низкою тяглися напівзруйновані будинки, подібні до порожніх бджолиних стільників, а на головному майдані лежала безформна кам’яна брила, яка була колись статуєю ідола.
Усе це давнє місто, наповнене чорними тінями й глибокими проваллями, було непридатне для життя, одначе бандар-логи так не вважали. Вони називали його своїм домом і зневажали інших мешканців джунглів. Часом мавпи сідали колом у княжій залі рад, удаючи людей. Інколи вони гасали хиткими безверхими будиночками, збираючи по закутках усілякий непотріб, билися або обстежували таємні коридори й покої палацу. Вони каламутили воду в ставках, штовхалися, а коли збиралися докупи, то горлали: «Немає у джунглях нікого розумнішого, сильнішого та благороднішого за бандар-логів!» Потім мавпи залишали місто й поверталися на верхівки дерев, усе ще сподіваючись, що Народ Джунглів помітить їхні чесноти.
Мауглі таке життя було не до вподоби – адже його виховали згідно із Законом Джунглів.
Коли пізно ввечері мавпи притягли його сюди, то не влаштувалися для ночівлі, як зробив би він, а взялися витанцьовувати й виспівувати довкола своєї здобичі. Вирішили, що людське дитя негайно навчить їх плести гнізда й намети з ліан і гілля. І тоді розпочнеться нова історія бандар-логів – вони завжди будуть захищені від холодів і дощів. Мауглі насмикав ліан, почав показувати, як їх сплітати, а мавпи намагалися його наслідувати, але вже за декілька хвилин їм усе це набридло, тож вони почали смикати