– У моїй голові гуде, наче там оселився бджолиний рій, – похмуро пролунало згори.
Мауглі зіслизнув із дерева й гнівно вигукнув:
– Я повернувся тільки заради Багіри, а не задля тебе, гладкий старий Балу.
– Мені байдуже, – ображено стенув плечима ведмідь. – Тоді скажи Заповітні Слова Джунглів, яких я навчав тебе сьогодні.
– Слова якого народу? – набундючившись, уточнив Мауглі, щоби продемонструвати Багірі свою вченість. – У джунглях багато говірок, я знаю їх усі.
– То коли ти такий знаменитий учений, промов-бо Слово Народу Мисливців.
– Ми з тобою однієї крові, ти і я! – вигукнув Мауглі, наслідуючи ведмедя, як це роблять усі мисливці.
– Чудово. А тепер – Слово Птахів.
Мауглі повторив ту саму фразу, свиснувши, наче яструб.
– А зараз Слово Зміїного Народу, – попрохала Багіра.
Відповіддю було люте шипіння і сміх – Мауглі почав плескати в долоні й стрибнув на спину Багірі. Зручненько влаштувавшись, він корчив кумедні гримаси ведмедеві, гамселячи п’ятами по лискучих боках Багіри.
– Стусан був доречним, – лагідно пробуркотів Балу, з гордістю плескаючи себе по пухнастому череві. – Колись ти, Жабенятко, ще згадаєш мене… Тепер тобі нікого боятися!
– Окрім його власного племені, – провуркотіла Багіра. – Але побережи мої ребра, Маленький Брате. Що за гопак у мене на спині?
– Я матиму власну Зграю! – Мауглі захоплено пустував на спині пантери. – Ми стрибатимемо з гілки на гілку й кидатимемо багнюку в старого Балу…
– Це що за нове безумство? – скривилася Багіра.
– Вони мені обіцяли…
Величезна ведмежа лапа скинула нахабне хлоп’я на землю.
– Мауглі, – розсердився Балу, – ти спілкувався з бандар-логами[1], Мавпячим Народом?
Багіра дивилася гостро, її очі були схожі на камені яшми.
– Ти знаєшся із сірими мавпами? З народом, який не шанує Закону й харчується всіляким непотребом? Яка ганьба!
– Вони пожаліли мене, коли Балу наставив мені синців, – ледь не плачучи, відповів Мауглі. – Навіть спустилися на землю. Ніхто, крім них, мене не пожалів!
– Мавпячі жалощі… – чмихнув ведмідь. – І що було далі?
– Вони мене смачно нагодували. Віднесли на верхівку дерева і сказали, що я для них єдинокровний брат… тільки безхвостий. І що невдовзі я стану їхнім ватагом.
– У мавп немає ватажка, – сказала Багіра. – Усе це брехня. Вони постійно брешуть.
– Ну то й що? – не вгамовувався Мауглі. – Бандар-логи ходять, як і я, на двох ногах. Граються цілий день… Я хотів би піти до них…
– Послухай мене, людська дитино! – Балу рвучко підняв Мауглі з землі; його голос загуркотів, наче грім спекотної ночі: – Я навчив тебе Закону Джунглів, який не стосується Мавпячого Народу. Цей народ поза Законом. Вони не мають своєї мови, лише поцуплені слова,