Книга джунглів. Редьярд Киплинг. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Редьярд Киплинг
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия: Бібліотека пригод
Жанр произведения: Сказки
Год издания: 0
isbn: 978-617-12-5000-0, 978-617-12-6964-4, 978-617-12-6963-7, 978-617-12-6962-0
Скачать книгу
вуха, боки та лапи; шия і плечі Балу скусані з тієї само причини. Дорого нам коштували твої ігри з бандар-логами.

      – Дарма! – вигукнув Балу. – Зате він знову поміж нас.

      – Так, – зітхнув Мауглі. – Я погана дитина, і на серці в мене гірко.

      – Що говорить про це Закон Джунглів, Балу? – не поступалася чорна пантера.

      Закон Джунглів не пробачає жартів, і ведмідь знехотя промимрив, глянувши на Мауглі:

      – Зізнання не звільняє від покарання. Але пам’ятай, Багіро, – він іще маленький.

      – Дитинча накоїло біди, і йому треба накрутити вуха. Жабенятко, як тобі це?

      – Я винен. Балу і ти зранені. Буде справедливо, якщо мене покарають.

      Багіра дала йому зо десять штурханців, легких, на думку пантери, – вони навіть не розбудили б її власне маля, але для хлопчика-семилітка це була серйозна прочуханка, якої кожен хотів би уникнути. Коли все закінчилося, Мауглі чхнув і піднявся на ноги, не промовивши жодного слова.

      – А тепер – сказала Багіра, – стрибай мені на спину, Маленький Брате, – ми повертаємося додому.

      Закон Джунглів тому й справедливий, що після покарання припиняються всілякі чвари.

      Мауглі прихилився головою до загривка Багіри й заснув так міцно, що навіть не поворухнувся, коли чорна пантера вклала його в рідному лігві під бочок Матері-Вовчиці.

      Тигр! Тигр!

      Тієї ночі, коли Мауглі покинув вовче лігво, він спустився в долину, до зораних ланів, де мешкали люди. Але там хлопець не залишився – занадто близько до джунглів, якими блукає його затятий ворог. Тримаючись шляху, що огинав поля, Мауглі прискореним кроком пройшов зо двадцять миль, доки не опинився в незнайомих місцях. Широка долина була всипана камінням і поорана рівчаками. З одного її боку лежало невеличке селище, з другого, пологішого, розстилалися густі зарості, ніби зрізані величезним серпом біля стіни, що обгороджувала хатини та хліви. На луках біля річки паслася велика череда корів і буйволів.

      Підійшовши до огорожі селища – а був білий день, тож ворота були відчинені, – Мауглі втомлено опустився на землю. Коли ж на воротях з’явився чоловік, хлопчик схопився й почав показувати на пальцях, що він голодний. Чоловік охнув і помчав назад єдиною сільською вуличкою, закликаючи на допомогу місцевого брахмана. Невдовзі з’явився і брахман – великий, огрядний, у білому одязі, з якимось знаком на лобі, у супроводі мало не всіх селян. Їх було близько ста – усі вони розглядали Мауглі, показуючи на нього пальцями й голосно перемовляючись. Дивлячись на цей натовп, Мауглі мимоволі подумав, що люди, зважаючи на все, погано виховані й найбільше схожі на сірих мавп.

      – Чого тут боятися? – сказав жрець. – Бачите рубці на його руках та ногах – це сліди від вовчих зубів. Він просто приймак вовків, який утік із джунглів.

      – Ой-йой! – зажебоніли жіночі голоси. – Бідолашний! А який вродливий! Мессуо, ти помітила, що він схожий на твого маленького синочка, якого викрав тигр?

      – Дайте-но мені поглянути на нього, – промовила жінка з важкими мідними