– Дозвольте і мені відрекомендуватися: пан Бродський!
– Якби при мені була шабля або дещо інше, що відняли у мене монахи при вході в монастир, я б припустив, що панові правильніше було б назвати себе Бродником[30].
– Якби при мені був мій чекан[31], який зараз із подивом розглядають монахи біля воріт, я б зміг більш доречно аргументувати своє походження від панів Бродських, а не від розбійного люду, яких багато хто називає тим словом, про яке пан згадав. А ось що мені здається справедливим, то це те, що в роду пана Ковальського стільки Ковальських, скільки пір’я у бика на спині.
Пан Ковальський скочив на ноги. Вистачило кроку, щоб його благородний тонкий ніс опинився перед гачкуватим носом пана Бродського. При цьому пан Ковальський обдав холодом зелено-блакитних очей того, хто його образив, але водночас відчув, як і сам провалюється в темно-кару прірву очей пана Бродського. Руки обох інстинктивно потяглися до зброї, якої, на щастя для обох, не було.
– Не на кулаках же у святому місці? – просипів пан Ковальський.
– Може, по-іншому? – глухо відгукнувся пан Бродський.
– Карти…
– Карти!
– В чуприндир[32].
– Можна й це.
– Три гри твоїми, а три моїми, – запропонував пан Ковальський.
– Три гроші ставка, – підтримав пан Бродський.
Швидко сіли за стіл. Не обумовлюючи, пан Ковальський відкрив нову колоду і вже почав роздавати.
Несподівано двері відчинилися і на порозі став сивий монах у поношеній рясі з великим срібним хрестом та двома іконками. І все те на товстих срібних ланцюгах.
Побачивши карти на столі, старець тут-таки впав у гнів праведний.
– Тут дім Божий, а не шинок і не вольниця!
– Козак, душа правдива, чисту совість має, на бандурі грає, пісні співає, горілку п’є, в карти грає, та все не гуляє, – спробував усмішкою заспокоїти ченця пан Ковальський.
Немовби відтанув на ті слова старець. Узяв із рук пана Ковальського його колоду й усміхнувся.
– Французькі. Дивитися приємно: які кири, ромби, трилисники… А які гострі піки! А ці… – Монах підніс до очей карти пана Бродського. – Німецькі. Друковані у місті Авґзбурґу. Он яка чирва[33]. А дзвіночки які на дзвунці![34] Жир[35] і вино[36] теж чудово промальовані – та й для козаків приємніші. Бачу, що немає тут карткових дам. Остерігаються козаки всього, що з Євою пов’язано. Валети старші й валети молодші.
– Добре, монаше, що ти на картах знаєшся. То, може, з нами на дрібну монетку? – ласкавим голосом запропонував пан Бродський.
– Негоже це єпископу Володимирському і Берестейському Єзекіїлю Курцевичу, і пастві своїй забороняю, і караю люто за те бісівство, – насупив брови владика Єзекіїль.
– І що в тому бісівського, – знизав плечима пан Ковальський. –