Цей меч, та ще золотий канак[26] із портретом королевича, прикрашений рубінами й сапфірами, сам Владислав вручив козацькому гетьману.
За переможними віватами, салютами й чаркуваннями цьому напису спершу не надали значення. Але коли сенатори й комісари, налякані численним, хоробрим і вмілим військом козаків, спробували своїх союзників (згідно з договором із османами) роззброїти і скасувати деякі пункти договору, який Петро Конашевич-Сагайдачний вирвав у короля і сейму в найважчі дні османської навали, – тут і згадали про написи на злощасному для державності Речі Посполитої мечі.
Виходило так, що пункти договору про скасування посади старшого над козаками від уряду Речі Посполитої; визнання влади обраного Козацькою радою гетьмана над усією Украйною; скасування сеймової постанови про обмеження козацьких прав і вольностей та свободи віросповідання українців, – усе це тепер підкріплювалося визнанням заслуг козацтва і його гетьмана в обороні Речі Посполитої, Украйни та інших країн Європи від османської загрози. І ці послуги визнавав найдавніший і найшанованіший монарший двір Європи в особі королевича Владислава. Згідно зі звичаями, це означало визнання високого суспільного і правового становища козацького гетьмана та його війська. А отже, визнавалися права лицарства православної шляхти і – зрештою – постання в Європі нового народу і його армії. Виходило, що меч Конашевича-Сагайдачного ставав своєрідною охоронною грамотою для українських козаків і відкривав дорогу для відновлення Київської православної митрополії. Наявність війська, шляхти й віри – вагомі аргументи для створення власної державності.
Після Хотинської битви козаки не побажали здати зброю, як домовилися про це поляки й османи. Вони йшли організовано, похмуро поглядаючи на спантеличених союзників-ляхів. Усвідомлюючи свою значимість, вони йшли, високо піднявши голови, мов заявляючи: «Ми більше не холопи вам, і тим паче не бидло. Ми йдемо на нашу землю, за яку готові боротися зі зброєю в руках і з православною вірою в серцях».
Усвідомив свій хибний вчинок Владислав. Потім виправдовувався, що написав «кошовий», а зовсім не «гетьман усіх козаків Рутинії»…[27] Але й так було зле. Військо Запорозьке завжди трактувалось як «збіговисько розбійників». А тут виходило, що все-таки військо! Що перемогло могутніх османів! Проблем додавало й те, що під рукою гетьмана були не тільки