Запала довга мовчанка. Алмейда допив свою каву маленькими ковточками, після чого взяв сигарету, запропоновану Фалько. Останній мав дивовижну здатність відновлювати дружні стосунки від тієї самої миті, коли вони обірвалися бозна-скільки місяців чи років тому. Вистачало одного турботливого жесту, плескання по плечу, спільних спогадів, щирої усмішки. З Алмейдою достатньо було викурити сигарету.
– Ти можеш довести, що вчора ввечері був не сам? – спитав капітан, випускаючи дим.
– Авжеж.
– І хто з тобою був? Чоловік чи жінка?
– Жінка.
– Відома?
– Вельми, – слабко посміхнувся Фалько. – Саме тому я буду вдячний, якщо ти не розголошуватимеш її ім’я.
– У такому разі назви мені місця, де ви були.
– Ми були в «Мартіньйо да Аркада» і «Бандиті».
– А потім?
– У неї вдома. Близько чотирьох годин.
– Де вона живе?
– У тому ж районі. Провулок Салітре, поряд із готелем «Тіволі».
Якусь мить Алмейда осмислював інформацію.
– Ти знав того іспанця? – зрештою спитав він. – Його звали Ортіс.
– Ні.
– А португальця?
– А португальця і поготів.
– Ти зізнався їй у коханні? – глумливо посміхнувся Алмейда. – Якщо ти проводиш ніч із жінкою, яка може підтвердити твоє алібі, бажано кілька разів повторити, що кохаєш її.
– З цією жінкою такої потреби не виникло.
– Тобі завжди таланить.
– Так.
Вони подивилися в очі один одному, як зазвичай це робили, граючи в більярд у кав’ярні «Шаве дОуро» за менш буремних часів. Потім Фалько вказав на газети.
– «Бенфіка» здобула перемогу над «Спортинґом».
– І що з того?
– Хіба ти не вболіваєш за «Бенфіку»?
Вони ще трохи помовчали, не відводячи погляду.
– Як давно ми знайомі? – нарешті мовив Алмейда. – Шість років?
– Вісім.
– Траплялося, що я витягав тебе з халепи.
– А я – тебе.
– Усе має свою межу, мій друже.
– Я не знаю, де ти зупинишся.
– Ці трупи ускладнюють мені життя.
– Вони не твоя проблема, Васко. Хай поліція проводить розслідування.
– Ні, це моя проблема, коли йдеться про таємних агентів, португальських громадян із розчавленими тілами та іспанських шпигунів із перерізаною горлянкою. Розумієш? Керівництво вимагає від мене конкретних результатів. За таких умов я не зважаю на друзів і приятелів.
– Справді? Але ж ваш президент Салазар симпатизує націоналістам.
Співрозмовник люто позирнув на нього. Фалько подумав, що саме так затятий антикомуніст Васко Алмейда мав дивитися на тих, кого допитував, – подейкували, що кожен десятий затриманий помирав у муках або з власної волі вистрибував у вікно. Наступної миті португалець похмуро роззирнувся довкола.
– Цього ранку, – сказав він, стишивши голос, – чхати я хотів на президента Салазара.
Витримавши паузу, капітан так глибоко затягнувся, що мало не допалив її.
– Крім