Він обирав широкі вулиці, щоб уникнути пасток. Нарешті залишив Альфаму позаду і під тьмяним світлом ліхтаря на вулиці Бакалейруш, огорнений вогким туманом, що тягнувся з річки, дістав із кишені конверт і розірвав його. І неабияк здивувався, виявивши згорнений надвоє рекламний проспект судноплавної компанії «Норддойче Ллойд Бремен». І більше нічого. Четвертинку аркуша з текстом на одному боці. Зображення трансатлантичного лайнера, а під ним – список суден і розклад рейсів до Америки й Східного Середземномор’я. Фалько знову поклав аркуш у конверт, заховав його в кишені й оглянув гаманець убитого. Там була невеличка сума грошей у португальських ескудо, які він без вагань привласнив; проїзний квиток на лісабонські трамваї; портрет молодої жінки; два посвідчення на різні імена, але з однаковою світлиною, де поставало обличчя худого смаглявого чоловіка з кучерявим рідким волоссям. Одне з посвідчень – португальське і явно фальшиве – видане на ім’я Жуана Нунеса, комерційного агента. Друге – іспанське, під грифом Служби військової розвідки, з печаткою Республіки – виписане на ім’я Хуана Ортіс Ідальго. Останній документ Фалько сунув у кишеню, а все інше жбурнув у смітник і пішов геть – прискореним, але не надто швидким кроком, аби не привертати увагу.
Відчинивши двері «Мартіньйо да Аркада» – маленької кав’ярні-ресторану з простими вибіленими стінами, розташованої на першому поверсі одного з будинків на площі Комерсіо, – Фалько помітив, що права манжета сорочки заплямована кров’ю. Він увійшов і, вітаючись з офіціантом, побачив у глибині зали Бріту Моуру, яка сиділа за крайнім столиком біля вікна, спиною до нього. Чоловік прослизнув до вбиральні, зачинився зсередини, відкрив кран, плеснув трохи води у долоні й випив дві пігулки аспірину. Потім скинув піджак, відчепив золоту запонку з накрохмаленої манжети й заходився відтирати пляму, доки кров майже не зникла. Просушивши манжету рушничком, причепив її назад. Годинник «Patek Philippe» на лівому зап’ястку показував, що він запізнюється на одинадцять хвилин. Нічого катастрофічного. Жінка, яка чекала на нього, навряд чи розсердиться. А навіть якщо розсердиться, її гнів швидко мине.
Він обмацав внутрішню кишеню, щоб перевірити, чи не загубився конверт. Потім уважно роздивився своє відображення в дзеркалі, шукаючи якісь сліди нещодавньої бійки. Але побачив лише привабливого тридцятисемирічного іспанця – елегантний темний костюм; чорне, блискуче від брильянтину волосся зачесане назад. Він поправив проділ, затягнув вузол краватки. Його обличчя втратило суворість, набуту за роки напруження і небезпечних пригод, розслабилось, засяяло іронічно-люб’язною посмішкою чоловіка, який запізнюється на побачення, але не має жодних сумнівів, що йому вдасться виправдатися.
– Куди