Серед перших слухачів його творів були Євген Кротевич, Дмитро Загул. Поезії Дмитра Юрійовича Григорій знав і був про них високої думки, так само як і про його праці з літератури, мистецтва. Ми частенько відвідували Загулів: жили вони недалеко від нас, на вулиці Гершуні, тепер Чкалова. Пригадую, як на ювілейному вечорі з нагоди 20-річчя літературної діяльності Дмитра Загула, у 1926 році, Косинка виступав з привітанням від групи «Ланка» і прочитав кілька поезій Загула. Дмитро Юрійович подякував і жартома кинув: «Диви, а я не думав, що у мене є такі виразні твори!»
Дружні стосунки склалися між Косинкою і Рильським. Максим Тадейович відгукнувся на вихід першої збірки Косинки «На золотих богів». Схвальною була його думка й про подальші твори молодого прозаїка.
З родиною Рильських ми зустрічалися. Зустрічалися й з Павлом Тичиною. А коли хтось виїздив з Києва, то листувалися. На жаль, збереглася лише одна листівка Павла Тичини до нас.
Багато років я не спілкувалася з товаришами й друзями Григорія Михайловича. Наведу тут цитату з Косинчиного оповідання «Гармонія», слова, які все життя були в мене у думці: «…Я тільки хочу, щоб ти – а ти молодий і житимеш – побачив, де лежить правда…» І цей день настав. Перше поздоровлення прийшло від голови Спілки письменників Миколи Бажана. У своєму сердечному листі Микола Платонович повідомляв про видання творів Косинки. Упорядкувати збірку погодився Михайло Стельмах. Це був вияв шанування Косинчиного таланту. Передмову до збірки написав Максим Рильський. Портрет-гравюру зробив наш вірний друг в усі часи Василь Касіян. У 1962 році збірка творів Григорія Косинки під назвою «Новели» побачила світ.
Радісно було читати хвилюючі, теплі відгуки на книжку. І я відчула, що з часом інтерес до творчості Косинки не згас, як не згасли і дружні почуття його сучасників.
Одержавши збірку творів Григорія Косинки, я відразу поїхала до Максима Тадейовича. Збігла тими, багатьом відомими, дерев’яними сходинками до його кабінету, тримаючи високо перед собою «Новели». Рильський, побачивши мене з книжкою, підвівся з-за столу назустріч. Очі його сяяли, усмішка була такою радісною і щасливою, що наверталися сльози… Він притис мою голову до грудей. «Ну, от і дочекалися правди!.. Я такий щасливий!..» – сказав він. Максим Тадейович подарував мені тоді свою книжку «Зграя веселиків» з дарчим написом: «Дорогій Тамарі Михайлівні Мороз-Стрілець у той радісний день, коли вона принесла мені “Новели” незабутнього друга мого, її мужа і друга – Григорія Косинки. М. Рильський, 17 листопада 1962».
Дружнім зустрічам і листуванню Григорій Михайлович приділяв немало часу. Листувався він з багатьма. Зокрема, з Калістратом Анищенком (до речі, письменник Калістрат Анищенко – рідний дядько Косинки). Всеволоду Іванову, Марку Черемшині, Мирославу Ірчану писав систематично. Ірчан ще у 1922 році у газеті «Земля і воля» надрукував велику