Полтава. Розповідь про загибель однієї армії. Петер Енґлунд. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Петер Енґлунд
Издательство: OMIKO
Серия:
Жанр произведения: История
Год издания: 1988
isbn:
Скачать книгу
до армії. І тепер, як і під час попередніх військових конфліктів, багато хто, особливо серед вищих офіцерів, вважав, що війна – вигідне комерційне підприємство. Для прикладу можна взяти одного з її учасників, графа Маґнуса Стенбока, якому на початок війни минуло тридцять п’ять років і який ціле життя провів на військовій службі голландцям, імператорові та шведам. Він брав участь у бою під Нарвою, і відразу після наступу йому присвоєно звання генерал-майора. Крім цього стрибка в кар’єрі, початок війни приніс графові багато прибутків. Найперше – це безпосередня воєнна здобич: тисячі далерів готівкою, гаманці, повні російських грошей, і безліч дорогих речей – ювелірних виробів, а також срібних кухлів та келихів. І навіть «інші дрібниці», як-от: підбиті куничим хутром укривала, сільнички, зброя, ліжка, церковні ризи й чаші, розп’яття, свічники та обшиті галунами сурдути – також знаходили шлях до його маєтку. З плином часу набиралися великі суми грошей, які теж ішли до Швеції і на які купувалися нові землі. Крім того, до цієї здобичі треба додати й непрямі прибутки. Стенбок узявся забезпечувати армію різними необхідними речами. Йому порадили різати свою худобу, пекти хліб на сухарі із зібраного врожаю, а потім продавати ті продукти військовій управі. Стенбок, крім стрибка в кар’єрі, воєнної здобичі і постачання армії, мав ще й четверту спонуку до служби у війську: оборону родинного маєтку у Прибалтиці. У листі додому після битви під Нарвою, де його самого поранено, він каже у зв’язку з материним маєтком на тих теренах, що він «ризикував дістати синець під оком задля її маєтку тут у Ліфляндії». Маґнус Стенбок – промовистий приклад того, як людина з вищого прошарку суспільства справді могла розбагатіти на війні.

      Чохол від російської литаври

      Проте оцінювати воєнну здобич з погляду моралі було б анахронізмом. І для офіцерів, і для солдатів та здобич була важливою рушійною силою в боротьбі з ворогом, і її сприймали як законне явище, як щось справедливо здобуте власними потом і кров’ю. Грабунок був засобом, до якого вдавалися, щоб підбадьорити вояків, він був цілком дозволений учасникам битви і докладно регламентований певними параграфами військових статутів. Власне, єдиним обмеженням була заборона грабувати, – як і напиватися, – поки ворог не буде розбитий. Усе, що було захоплене на полі бою, належало, за небагатьма винятками, офіцерам та солдатам і мало бути поділене між ними. Винагорода важко пораненого кіннотника в порівнянні з тим, що отримували його офіцери чи вище командування, була тільки мізерними крихтами. Це можна показати на прикладі поділу здобичі, отриманої пізніше в битві під Саладом 1703 року.

      Поранений капітан отримував 80 ріксдалерів.

      Непоранений капітан – 40 ріксдалерів.

      Поранений лейтенант або хорунжий – 40 ріксдалерів.

      Непоранений лейтенант або хорунжий – 20 ріксдалерів.

      Непоранений унтер-офіцер – 2 ріксдалери.

      Поранений солдат – 2 ріксдалери.

      Непоранений солдат – 1 ріксдалер.

      Простий