Протягом літа 1699 року температура піднялася ще на кілька позначок. Між Данією та Швецією виникла зовнішньополітична криза, і яблуком незгоди, як бувало й раніше, стала Гольштинія-Ґотторп. Ці незалежні герцогства на південь від Данії були тісно пов’язані зі Швецією і мали велике стратегічне значення. На випадок війни з Данією вони давали шведам можливість поставити ютландців між молотом і ковадлом. Данія цілком природно сприймала Гольштинію-Ґотторп як постійну загрозу, як знятий із запобіжника пістолет, спрямований у спину данській державі. Гольштинські герцоги мали великий вплив на молодого шведського короля. Шведська зовнішня політика була спрямована на підтримку цих герцогів. У цьому напруженому становищі шведи ухвалили постанову, яка підкинула дров у багаття. Частину укріплень у Гольштинії, зрівняних із землею кілька років тому, мали знов відновити, і саме з допомогою шведської армії. До Шлезвіґа і Померанії послано військове з’єднання. Шведські дії не викликали війни, але мали вплив на розвиток подій. Вони пришвидшили інтриги проти Швеції, а водночас і початок війни, якому мали б стати на заваді, – ще один парадокс історії. Данське керівництво почало готуватися до війни і відверто вимахувало прапором агресії при різних королівських дворах Європи. Восени 1699 року в Дрездені була підписана таємна угода. Зацікавлені країни, Данія, Росія і Саксонія, домовилися там спільно напасти на Швецію. Визначено й час нападу – січень або лютий 1700 року.
Сподівання трьох країн-змовниць на великі і швидкі перемоги, як невдовзі виявилось, не здійснилися. Швеція показала себе підготовленою до нападу. За всю свою історію вона ніколи ще не була такою боєздатною. Наполегливі реформи Карла ХІ спричинились до того, що країна мала велику, добре навчену і добре озброєну армію, показний флот (що було не менш важливе), нову систему військового фінансування, яка могла витримати величезні початкові витрати. А проте на блискучому спорядженні, в якому красувалися шведи, де-не-де траплялися бридкі іржаві плями. Оборона прибалтійських провінцій мала чимало вад, багато важливих фортець на кордоні перебували в поганому стані. А ще й захист із моря був не пристосований до того, щоб відбити напад росіян на Фінську затоку. (Ці вразливі місця потім зіграють фатальну роль у ході війни.)
Війну почало Авґустове саксонське військо. Зразу ж усе пішло не так. Незграбна спроба в лютому 1700 року раптово напасти на Ригу й захопити її не вдалася. У березні у війну вступили данці й зайняли Гольштинію-Ґот-торп. У липні шведи відповіли блискавичною атакою і вибили Данію з війни; з допомогою кораблів голландського та англійського флотів шведська армія висадилася на східному узбережжі Зеландії, усього за кілька миль12 від Копенгаґена. Почувши важку ходу шведського війська під самою столицею, данський король Фредрик вирішив, що, мабуть, він усе-таки дарма надумав почати війну, і уклав мир.
Російський прапор
Шведи