Годі заперечити, що це було дуже дивне історичне явище. Досі непомітна, незначна держава, розташована на окраїні Європи, Швеція швидко вихопилася з-за темних куліс і здобулася на одну з чільних ролей на кону великої європейської політики. Країна відразу стала однією з великих держав першого ряду. Які сили стояли за цим неймовірним стрибком? Цілком зрозуміло, що це питання цікавило багатьох істориків; за довгі роки серед них виникало багато різних шкіл, і кожна мала свою відповідь на нього, що залежала від тямущості засновника тієї школи.
Раніше це явище пояснювали низкою небуденних подій, що тоді впливали на безпеку Швеції і більшою чи меншою мірою змушували її до всіх тих завоювань. Ішлося передовсім про великі зміни поза межами Швеції: Великоросія знову почала зростати, давні владні структури в Прибалтиці розхиталися (внаслідок занепаду Ганзи та закінчення панування там Тевтонського ордену), контрреформація також дала певні політичні наслідки, відчутні й на півночі. До цього можна долучити споконвічну боротьбу Данії за гегемонію у Скандинавії. Отже, згідно з таким поясненням, шведські завоювання були викликані тривогою за безпеку країни від різних зовнішніх загроз. Швеція створювала буферні зони проти ворожих зазіхань сусідів і шукала того, що звичайно досить умовно визначають як природні кордони.
Фредрик IV
Надто поквапливо роблять свої висновки ті, хто хоче витлумачити великодержавність Швеції не як наслідок її сили, а більше як наслідок слабкості її сусідів. Вони воліють посилатися на різні зовнішні обставини, що сприяли шведській експансії. Польща, втрачаючи по клаптю свої володіння, тим самим втрачала і свою потугу та єдність, Росія була знесилена кривавим режимом Івана Грозного: народні бунти й заплутані династичні чвари паралізували країну. В Німеччині панувала безпросвітна, гнітюча феодальна роздрібненість, і в Данії також становище дедалі погіршувалося. Усе це призвело до того, що бідна на ресурси Швеція отримала нагоду збільшитися за рахунок цих ослаблених країн.
Проти цього тлумачення висували й цілком інше: рушійною силою завойовницької політики, яку провадила Швеція, була насамперед економіка. Шведська корона намагалася здобути монополію в російській та північноєвропейській торгівлі із Заходом. Цю торгівлю вона хотіла контролювати і обкладати митом. Коли держава Тевтонського ордену занепала, така нагода з’явилася. Швеція і Польща (до певної міри й Данія) повели запеклу боротьбу за владу над цими вигідними торговельними шляхами, а тим часом самі росіяни намагалися здобути доступ до Балтійського моря, а отже, і безпосередній зв’язок із купцями в Західній Європі. Така економічна мета помітна була й у Великій Північній війні.
Четверту модель пропонували ті, хто хотів знайти пояснення шведської експансії у її внутрішніх суспільних стосунках. Вони вважали, що за цим стояло шведське дворянство, феодальний стан, який завдяки війні міг зміцніти й розбагатіти