З тисячі дум Вижени сум, Що моє серце гніте.
Приспів:
З тисяччю мрій не пропадем, Разом з тих мрій казку спрядем!
В зоряну ніч Ми віч – на – віч Щастя в тій казці знайдем.
Чуєш молю, кличу тебе: Гей, озовись! Де ти є, де?
Вкинь до тих мрій Промінь надій, Щастя моє золоте!
Приспів.
Зоряна ніч кличе мене, Зоряна ніч поки мине, –
Тисяча дум, Тисяча мрій Серце бентежить моє.
В зоряну ніч кличу тебе: Гей, озовись! Де ти є, де?
З тисячі дум Вижени сум, Що моє серце гніте.
Приспів.
Чуєш молю, кличу тебе: Гей, озовись! Де ти є, де?
Вкинь до тих мрій Промінь надій, Щастя моє золоте!
Приспів.
Чуєш молю, кличу тебе: Гей, озовись! Де ти є, де?
Вкинь до тих мрій Промінь надій,
Щастя моє золоте! Щастя моє золоте!
Зоряна ніч… кличе мене Щастя моє золоте!
Один з яскравих, самобутніх і активних композиторів, один з родоначальників української естради Анатолій Кос – Анатольський своє натхнення постійно шукав і знаходив у вирі життя, в людських долях, у народній пісні, класичних надбаннях. Він завжди пам’ятав про життєствердну силу багатовікових традицій. І учнів своїх закликав берегти їх, адже в них запорука єдності поколінь, роз’єднаних часом, зв’язок з минулим і водночас із майбутнім. Що встиг зробити із задуманого колись? Якось сам порахував: майже 500 музичних творів, сто критичних статей з питань музики, літератури, культурно – громадського життя.
Овдовівши в 1961 році, композитор через шість років одружився вдруге. Молода дружина Надія Опришко – Кос народила йому двох синів – Анатолія та Адріана. Разом прожили майже 17 щасливих років. Коли одружилися, музичному корифею було 58, його молодій дружині – 22.
«Різниця в 36 літ мене ніколи не лякала. Анатоль мав дуже багато чару, завжди залишався молодий душею. Завжди стрункий, підтягнутий, вишуканий, з інтелігентним вихованням і шляхетними манерами, – визнає Надія Кос. – Як більшість тодішніх освічених галичан, Анатоль перфектно знав кілька мов – німецьку, польську, англійську, французьку, італійську, грецьку, латину. Одруження окрилило його, знову народжувалися прекрасні мелодії, які ставали класикою української культури. І справді, таких пісень було дуже багато. «Зоряна ніч», «Серпневі ночі», «Чому ти місяченьку, жмуриш око» …Воно все кипіло і бурлило в ньому і рвалося на волю. І вірші, і мелодії. Мабуть, закономірно, що найкраще йому вдавалися пісні на власні вірші. Писав переважно вночі, до третьої–четвертої години. А потім неодмінно просив мене: «Слухай, слухай…» Творча робота надзвичайно виснажлива. Я це добре знала. Тому хукала і дмухала на нього.
«Зоряна ніч» написана улітку 1965 року. Вона – чи не перша, яку присвятив мені. Тоді мешкала у Стрию, Анатоль – у Львові. Ми обумовилися зустрітися у курортному Гребенові, що в шести кілометрах від районного центру Сколе. І треба було так статися, що я того дня