Це питання базової статистики. Коли справа доходить до крайнощів продуктивності, середні показники не мають значення; а що має значення, так це відхилення від норми. Майже повсюдно ми намагаємося відфільтрувати найгірше, щоб збільшити середнє, але, роблячи це, ми також зменшуємо дисперсію. Відсікання лівої частини дисперсійної кривої покращує середнє значення, але завжди є якості, котрі, на нашу думку, перебувають як у цій лівій частині, так і в правій.
Чудовим прикладом цього є часто обговорюваний зв’язок між творчістю та психічними захворюваннями. У своєму дослідженні «Парадокс божевільного генія» Дін Кіт Саймонтон виявив, що помірно творчі люди є психічно здоровими, а надзвичайно творчі люди мають найвищу частоту психічних розладів. Як і в теорії фільтрації лідерства, досягнення найбільшого успіху вимагає занурення в якості, які в іншому випадку проблематичні. Це регулярно спостерігається в найрізноманітніших розладах і талантах. Дослідження показують, що люди із синдромом дефіциту уваги креативніші. Психолог Пол Пірсон знайшов зв’язок між гумором, невротизмом і психопатією. Імпульсивність – це, зазвичай, негативна риса, яка часто згадується як насильницька і злочинна, але вона також має чіткий зв’язок із творчістю.
Ви б найняли психопата? Ні. І дослідження показують, що за статистикою психопати не досягають успіху. Більшість людей просто зупинилися б на цьому, але дослідження під назвою «Особистісні характеристики успішних художників» показало, що популярні митці демонструють помітно вищі оцінки за показниками психопатії в порівнянні з маловідомими художниками. Інше дослідження особистості та соціальної психології показало, що успішні президенти США також мають більш високі оцінки психопатичних характеристик.
Часто підсилювачі маскуються як позитивні, тому що ми надаємо успішним людям перевагу. Відомим є старий жарт, що бідні люди божевільні, а багаті люди ексцентричні. Такі риси, як-от одержимість, є позитивними для тих, хто вже перебуває в успішному таборі, та є негативними для інших. Ми всі знаємо, хто отримує перевагу від перфекціонізму, а інші є просто «божевільними».
Малкольм Гладуелл популяризував дослідження К. Андерса Ерікссона, яке показало, що для того, аби стати експертом у чомусь, потрібно витратити близько 10 тисяч годин на зусилля. Існує природна реакція на таке велике число: чому хтось у світі це робить?
З ідеєю, що приховується у терміні «досвід», ми швидше за все пов’язуємо позитивні поняття, як-от відданість і прагнення, але немає жодних сумнівів у тому, що у витрачанні купи часу та сил на щось несуттєве є елемент одержимості. І якщо пересічний учень розглядає школу як роботу