– Згадайте, будь ласка, хто саме приніс героїн, – наполягав чорнявий.
Купер на секунду задумалася і рішуче випалила:
– Захарченко!
– У мене не було героїну! – образився Захарченко у клітці. – Його приніс твій друзяка Саша!
– Захарченко! – підвищив голос сивий. – Може, ви дозволите вже свідку дати свідчення? Ми вам тут часом не заважаємо? Чи будемо слухати тільки вас? Продовжуйте, Купер!
– Наташку було не переконати, – продовжила Соня після обережної паузи. – Я ж кажу, вона була легковажна, ніколи не думала про наслідки. Вона така була, бєзбаш… Ну – любила пробувати все нове… Вона думала, це така пригода, наче на Балі злітати… Та вона взагалі мене не чула! Взагалі! І вони там почали готуватися, принесли ці жахливі шприци… Захарченко почав усе налаштовувати, а Луговий йому допомагав…
Захарченко переминався з ноги на ногу в своїй клітці, наче йому вкрай потрібно справити нужду і він тримається з останніх сил.
– А ви що ж, відмовилися від героїну? – спитав сивий таким тоном, ніби мова йшла про морозиво.
Купер подивилася на суддю із жахом:
– Ви що, я з дитинства боюся уколів! І взагалі не вважаю, що треба вживати наркотики! А ви хіба так не вважаєте?
– Як звали приятеля Лугового? – відізвався чорнявий замість сивого, котрий навряд чи планував відповідати на риторичні питання.
– Я ж кажу, не пам’ятаю! – вигукнула Соня в запалі. – Може, Діма його звали! А може, Вітя! А може, дійсно, Саша! Ми паспорти одне одному не пред’являли!
– Що було далі?
– Захарченко все зробив, сказав Наташі, що сам зробить їй укол, тому що вона не мала досвіду в цих справах. Я не можу навіть дивитися на ці уколи! Страшно і бридко! Сказала їм, що викличу таксі і поїду додому, тому що мені з ними, наркетами, нецікаво! Помахала ручкою і пішла! Викликала таксі, вони сказали, що не поїдуть, тоді подзвонила знайомому, трохи ще посиділа у Наташі в барі, а потім за мною приїхала автівка. І все.
– Я не робив наркотик, – відгукнувся Захарченко безнадійно.
– Будь ласка, Захарченко, ставте ваші питання свідку, – дозволив сивий.
– Який вигляд мав хлопець, що був у кімнаті разом з нами? – спитав Захарченко.
Купер знову-таки дивилася на суддю, а не на підсудного:
– Начебто, худорлявий. Здається, світле волосся…
– Його звали Саша?
– Його могли звати хоч Гаврило! – роздратувалася Купер. – Ще раз кажу: