«Ми грант виграли, міжнародний проект навчання російської мови. Саме за твоїм фахом. Хочеш на нас попрацювати?»
«Отаке! А що треба робити?»
«Для початку написати звіт про виконану роботу. Ти ж уявляєш, як навчають російської за кордоном».
«Уявляю».
«От і добре, ти нам потрібна. Приїжджай, звіт терміново треба писати, дедлайн підкрався непомітно!»
«Еллочко, я ж далеко. Літаком понад десять годин. Дорогу оплатите?»
«Ні, дорогу ні. Але приїдеш – дамо довідку, студентам лекції читатимеш. І з гранту оплата хороша. Коротше, в мінусі не залишишся».
«Але в мене тут школа, діти…»
«Багато?»
«Та ні, чесно кажучи. Небагато. Але в школі треба сказати, з бібліотекою розрахуватись».
«То швидше розраховуйся і прилітай. Скажи, що йдеш на підвищення. Валентина Степанівна тебе чекає».
Наталя пам’ятала Валентину Степанівну, декана медійно-художнього факультету. Вони зустрічалися в минулому житті в Москві, на філологічній конференції. Наталя робила доповідь про суфікси в першій повісті Чехова.
«То ти зможеш у понеділок бути на робочому місці?»
«Ельзо! Я відвикла вже так жити! Тут зустрічі плануються за два місяці. За розкладом!»
«То звикай! Чекаємо!»
Ельза додала до посту безліч хвостиків, знаків емоцій, передбачених у минулі роки ентомологом-аматором.
Відпроситися зі школи? На півроку, поки вона разом з Ельзою та її групою підготує підручник. Вона привезе на острів справжній підручник для дітей емігрантів, саме такий, який їм потрібний! І розробки для вчителів, з урахуванням особливостей місцевого викладання, на весь шкільний курс, із першого по десятий клас. Як нам не вистачає цілісної програми!
Та хіба можна так швидко приймати рішення?! Вона відповіла без роздумів.
«Переказуй вітання Валентині Степанівні. Я прилечу».
«Молодець, Натулю. До понеділка! Бувай!»
Ельза відключилась. А Наталя зачудовано перечитала листування.
Вона справді погодилась? Якесь потьмарення найшло. На одне слово, задерши штани, перелетіти половину земної кулі.
Зі стіни над комп’ютером назустріч їй крокувала шеренга статуй, стираючи відстань між материками.
Вона пообіцяла, вона наважилась, вона летить у Москву.
У Москву!
Із книги
І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спала вода з-над землі. Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.
І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.
І голубка вернулась до нього вечірнього часу, і ось у неї в дзюбку лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.
Її надії знову зустрітися