Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.
Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!
Про автора
Ім’я Джона Бакена (1875–1940) практично невідоме українському читачу, хоча він був не тільки першокласним письменником, автором блискучих «шпигунських» романів і романів-біографій, але й одним із найбільш розумних, проникливих і далекоглядних політичних діячів Великої Британії та Канади.
Виходець із родини шотландського пастора-кальвініста, Бакен 1892 року вступив до юридичного факультету університету в Глазго, і тоді ж почав пробувати сили в літературі. Його статті, нариси та оповідання охоче друкували популярні англійські журнали і газети. Після закінчення університету Бакен переїхав до Лондона, але незабаром змінив кар’єру адвоката на посаду секретаря лорда Альфреда Мілнера – верховного комісара імперії у справах африканських колоній. Протягом двох з половиною років він супроводжував свого патрона в Південній Африці, у самий розпал Англо-бурської війни (1899–1902), а потім спробував щастя як видавець.
Перед Першою світовою війною Джон Бакен повернувся до журналістики і всі воєнні роки був європейським кореспондентом британської «Таймс».
У цей же час він став секретним співробітником британської розвідувальної служби в чині лейтенанта, і досвід цієї роботи не минув для нього даремно – 1915 року на світ з’явився його перший «шпигунський» роман «Тридцять дев’ять сходин», який мав гучний успіх. Саме тут уперше виник привабливий образ героя, що згодом кочував сторінками романів Джона Бакена,– Річарда Ганнея. Серед них і роман «Три заручники», виданий 1924 року – один із найбільш захоплюючих сюжетів про викрадення з політичним підґрунтям і водночас – вражаюча панорама звичаїв та політичного життя Англії до і після кривавої світової бійні.
У повоєнні роки Джон Бакен зайнявся політикою, але не залишав літературу – у цей час були опубліковані написані ним кілька романів, біографії Вальтера Скотта, Олівера Кромвеля і Юлія Цезаря, а також нариси про британські колонії в Африці.
1927 року письменник був обраний до Палати громад. Згодом він прославився блискучими промовами на захист шотландської церкви, проти антисемітської політики Гітлера і на користь створення єврейської держави на землях Палестини. Парламентська діяльність принесла Джону Бакену ряд вищих нагород і титул лорда Твідcмурського, а 1935 року король призначив його генерал-губернатором Канади. На цій посаді письменник і залишався аж до своєї кончини 1940 року.
«Тридцять дев’ять сходин» уперше були екранізовані 1935 року великим Альфредом Гічкоком, потім з’явилися екранізації 1959 і 1978 років, а 2008 року режисер Джеймс Гоуз зняв сучасний ремейк цієї хвилюючої історії. За мотивами роману створена популярна комп’ютерна гра.
І в наші дні книги Джона Бакена продовжують виходити багатьма європейськими мовами, увага читачів до цих чудових зразків жанру не слабшає.
Глава 1
Доктор Ґрінслейд міркує
Пригадую, того вечора, перетинаючи Млиновий луг, я відчував себе цілком щасливим й упокореним. Був один із тих весняних днів, коли здається, що зараз не середина березня, а, скоріше, травень, і лише прохолодний перламутровий серпанок на заході нагадує про те, що із зимою ще не зовсім покінчено. Тепло прийшло на диво рано: уже встиг зацвісти терен, а під кущами зажовтіли примули. Куріпки утворили пари, граки добудовували гнізда, над луками носилися зграї дроздів-горобинників, що поверталися на північ. На болотистому березі річечки я нарахував з півдюжини бекасів, а на зарослій папороттю лісовій галявині помітив вальдшнепа. У мене навіть з’явилася надія, що цього року птахи знову влаштуються в наших краях, як бувало раніше. Тішить, коли спостерігаєш, як природа знову оживає, і знаєш, що цей клаптик англійської землі належить мені і тільки мені, а всі ці дикі створіння – в якомусь сенсі співмешканці, які живуть у моєму скромному будинку.
Інакше кажучи, я перебував у доброму гуморі, бо знайшов те, про що давно мріяв. Одразу після закінчення війни я купив садибу Фоссе – як весільний подарунок для Мері, і ми прожили в ній два з половиною роки. Моєму синові Пітеру Джону йшов п’ятнадцятий місяць, він ріс тямущим малюком, здоровим, як лоша-стрибунець, і кумедним, як щеня тер’єра. Навіть прискіпливий погляд Мері не помічав у ньому жодних ознак нездоров’я.
Проте, садиба вимагала постійної уваги і чималих зусиль, оскільки за роки війни повністю занепала. Треба було прорідити дерева, полагодити хвіртки та огорожі, замінити дренажні труби, відновити підйомники на колодязях, заготовити корми для худоби, та й поля