Крозьє скривився.
– Що вкрали?
– У школі – кілька старих журналів. На цвинтарі – ще не знаю. Треба ретельніше оглянути гробівець, де…
– Ти гадаєш, ці дві справи пов’язані?
– Що ж іще лишається гадати? Протягом тих самих вихідних два подібних злочини в Сарзаку. Чималенький стрибок у статистиці.
– А що їх пов’язує, ти вже знаєш?
Крозьє прочистив свою почорнілу люльку. Карім подумки всміхнувся: начальник був пародією на комісарів поліції із серіалів у жанрі «нуар»29, популярних у п’ятдесяті роки.
– Так, я з’ясував дещо, – почав він. – Зв’язок непевний, але…
– Кажи.
– В оскверненому гробівці поховано хлопчика з досить незвичним іменем – Жюд Ітеро. Він помер десятилітнім, у вісімдесят другому. Може, ви пам’ятаєте його?
– Ні, не пам’ятаю. Кажи далі.
– Так ось: викрадені шкільні журнали стосуються вісімдесят першого й вісімдесят другого років. Я подумав, що, можливо, Жюд навчався в цій школі саме в ті роки…
– У тебе є якісь докази цього припущення?
– Нема.
– А в інших школах ти перевірив?
– Ще ні.
Крозьє дмухнув у люльку, як моряк Попай30. Карім підійшов ближче і якомога запопадливішим голосом промовив:
– Дозвольте мені взятися за цю справу, комісаре. Я нюхом чую: тут щось не так. Усе це якось пов’язане між собою. У це важко повірити, але в мене таке враження, що працювали справжні профі. Вони щось шукали. Насамперед треба знайти батьків хлопчика, а потім я проведу ретельний огляд гробівця. Я… Ви не згодні?
Комісар, опустивши очі, зосереджено набивав люльку.
– Це скіни31, – пробурмотів він.
– Що?
Крозьє підвів очі й подивився на Каріма.
– Я кажу, що на цвинтарі – це справа рук бритоголових.
– Яких бритоголових?
Комісар розсміявся і склав руки на грудях.
– Ось бачиш: тобі ще багато чого належить дізнатися про наше маленьке містечко. Їх чоловік тридцять. Живуть у покинутому складі, де колись зберігали мінералку, біля Келюса. Двадцять кілометрів звідси.
Абдуф замислився, не зводячи очей із Крозьє. Масне комісарове волосся вилискувало на сонці.
– Мені здається, ви помиляєтеся.
– Сельє розповів мені, що могила єврейська.
– Та ж ні! Я йому просто сказав, що «Жюд» – ім’я єврейського походження. Але ж це ще нічого не значить. На гробівці немає жодного символу, пов’язаного з іудаїзмом, а, крім того, євреї воліють ховати небіжчиків поруч із ріднею. Комісаре, цей хлопчик помер десятилітнім. На єврейських могилах у таких випадках завжди є якийсь малюнок, якийсь знак, що відображає передчасну смерть. Щось на кштал невивершеної колони чи зламаного дерева. Це поховання – християнське.
– Ти бач, який мудрагель. Звідкіля ти це все знаєш?
– Читав.
– Це справа рук скінхедів, – незворушно повторив