– Це лише здогад…
– Та ні, це одна зі звичайних махінацій Моріарті. Там був грабунок?
– Я про таке не чув.
– Якщо був, то це свідчить проти першої гіпотези й на користь другої. Моріарті міг бути залучений до справи обіцянкою частки від прибутку або керувати нею за оплату готівкою. І те, й інше однаково можливо. Але як би там не було, відповіді на всі запитання маємо шукати саме в Бірлстоуні.
– У такому разі – гайда в Бірлстоун! – погодився Мак-Дональд і підвівся з крісла. – Хай йому грець! Уже пізно, джентльмени, тому на збори маємо всього кілька хвилин.
Голмс і я підвелися й почали вдягатися.
– Містере Мак, дорогою розповісте нам про всі відомі вам деталі…
Інформація ця була достатньо мізерною, але все ж з’ясувалося, що справа, яка очікувала нас, виявилася винятковою. Вислуховуючи сухі й на перший погляд незначні подробиці, Голмс пожвавився, час від часу потирав руки й хрустів тонкими пальцями. Місяці бездіяльності залишилися позаду, і тепер нарешті його чудовим здібностям знайшлося гідне застосування. Голмс зовсім змінився: очі його виблискували, і все тонке нервове обличчя ніби сяяло внутрішнім світлом. З напруженою увагою слухав він коротку оповідь Мак-Дональда про те, що нас чекало в Сассексі. Письмове повідомлення з викладом подій інспектор отримав із першим ранковим потягом. Місцевий поліційний офіцер Вайт Мейсон – його особистий приятель; це пояснює, чому Мак-Дональд отримав повідомлення швидше, ніж це зазвичай відбувається, коли когось із Скотленд-Ярду викликають у провінцію.
«Любий інспекторе Мак-Дональд, – наголошував Мейсон у листі, – офіційне запрошення Ви отримаєте в окремому конверті. Я ж пишу Вам приватно. Телеграфуйте мені, яким потягом зможете приїхати в Бірлстоун, і я зустріну Вас сам або, якщо буду зайнятий, доручу комусь. Випадок дуже дивний. Приїжджайте, будь ласка, не гаючи ні хвилини. Спробуйте, якщо вдасться, привезти й містера Голмса, він знайде тут чимало цікавого. Можна подумати, що вся картина розрахована на театральний ефект, якби в її центрі не було вбитої людини. Даю слово честі: надзвичайно дивний випадок».
– Ваш приятель, здається, не дурень, – зауважив Голмс.
– Атож, сер, наскільки можу вважати, Вайт Мейсон дуже діловий чоловік.
– Гаразд, що ще можете повідомити?
– Нічого. Подробиці він розповість нам при зустрічі.
– Як же ви дізналися ім’я Дуґласа й те, що його вбили звірячим чином?
– Про це йшлося в офіційному повідомленні. У ньому не згадується слово «звірячий». Це – неофіційний термін. Там назване ім’я Джека Дуґласа. Зазначено, що причина смерті – поранення в голову й що знаряддя вбивства – мисливська двоствольна рушниця. Повідомляється також і час злочину: незабаром після півночі. Далі додано,