– Одну відому картину Ґреза нещодавно на аукціоні «Порталіс» оцінили в один мільйон двісті тисяч франків.
Обличчя інспектора відразу ж набуло жвавого зацікавлення.
– Хочу нагадати вам, – продовжував Голмс, – що розмір платні професора Моріарті можна дізнатися вкрай легко: він отримує сімсот фунтів на рік.
– У такому разі, як же він зміг придбати…
– Саме так: як зміг?
– Продовжуйте, будь ласка, містере Голмс. Мене це дуже зацікавило. Непроста історія!
– А як щодо Бірлстоуна? – спитав Голмс усміхаючись.
– У нас іще є час, – відповів інспектор, зиркнувши на годинник. – Біля ваших дверей на мене чекає кеб, який за двадцять хвилин доправить нас на вокзал Вікторії. Але щодо тієї картини… Ви, містере Голмс, здається, якось казали мені, що ніколи не навідували професора Моріарті?
– Правильно, ніколи.
– То звідки ви знайомі з його помешканням та інтер’єром?
– А це вже зовсім інша річ. Я тричі побував там без запрошень, двічі під різними приводами очікував його й ішов ще до його повернення. А втретє… Ну, про той візит не буду поширюватися перед офіційним представником карного розшуку. Скажу лише, що того разу я дозволив собі переглянути його папери. Результати були зовсім несподівані!
– Виявили якийсь компромат?
– Абсолютно нічого. Це мене й вразило. Утім, є одна річ, про яку ви тепер знаєте, – картина. Слід гадати, що він дуже заможний чоловік. Але як він набув своїх статків? Його молодший брат служить начальником залізничної станції десь на заході Англії. Кафедра дає йому сімсот фунтів на рік. Тим часом у нього є справжній Ґрез.
– Гадаєте, його статки здобуті незаконними шляхами?
– Певна річ. Але я маю й інші підстави для такого висновку: десятки найтонших ниток звивистими манівцями ведуть до центру павутини, де ховається ця на вигляд бездіяльна, але отруйна істота. Я згадав про Ґреза лише тому, що ви бачили його на власні очі.
– Зізнаюся, усе, що ви розповіли, украй цікаве. Але вкажіть на щось конкретніше. У чому його слід звинувачувати: у підробках, виготовленні фальшивих грошей, убивствах? Звідки він бере кошти?
– Ви читали про Джонатана Вайлда?
– Ім’я начебто знайоме. З якогось роману, чи не так? Зізнаюся, не люблю детективів із романів: герої здійснюють подвиги, але ніколи не розповідають, як саме вони це роблять. Вигадка, мало схожа на реальність.
– Джонатан Вайлд – не детектив і не герой роману. Це видатний злочинець, який жив у минулому столітті.
– У такому разі мені до нього немає діла. Мене цікавить винятково сучасне життя, я людина практична.
– Містере Мак, у житті все без винятку повторюється, навіть професор Моріарті. Джонатан Вайлд був наче невидимою пружиною, таємною силою лондонських злочинців, котрим він позичав свій розум і організаторський хист за п’ятнадцять відсотків винагороди. Старе колесо обертається, і спиці повертаються на колишні місця. Усе, що ми бачимо, колись уже було й знову буде. Я розповім вам іще дещо про Моріарті.
– Будь