Долина страху. Артур Конан Дойл. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Артур Конан Дойл
Издательство: Фолио
Серия: Істини
Жанр произведения: Классические детективы
Год издания: 1915
isbn: 978-966-03-8187-2
Скачать книгу
.

      Він балакав швидше сам із собою, ніж звертався до мене, але все моє роздратування раптово зникло.

      – А хто цей Порлок?

      – Порлок – це лише прізвисько, а за ним, Ватсоне, ховається напрочуд хитра та спритна бестія. У попередньому листі Порлок повідомив мені, що це його ім’я вигадане, і просив не шукати його. Втім, Порлок важливий не сам собою, а лише тим, що перебуває в контакті зі значнішою персоною. Уявіть собі рибу-лоцмана, яка супроводжує акулу, або шакала, що волочиться за левом, – хтось нікчемний у товаристві справді грізної істоти. І не лише грізної, Ватсоне, а й напрочуд таємничої. Ось чому Порлок мені цікавий. Ви вже чули від мене про професора Моріарті?

      – Вчений і злочинець, такий величний у своїх хитрющих задумах, що…

      – Що я і досі згадую про свої поразки…

      – Я, власне, хотів сказати, що він залишається зовсім невідомим суспільству з цього боку.

      – Це виразний натяк! – вигукнув Голмс. – Ви, Ватсоне, виявляєте несподівану жилку глузливого гумору. Вас краще остерігатися! Утім, назвавши Моріарті злочинцем, ви й самі схибили. Як не дивно, з точки зору закону це – наклеп. Один із найбільших зловмисників, організатор чи не всіх злочинів – ось хто насправді цей чоловік. Але він настільки невразливий, настільки вищий за всі підозри, що за ці ваші слова міг би позиватися на вас до суду за необґрунтоване звинувачення. Хіба не він прославлений автор «Руху астероїдів», книги, яка торкається таких висот чистої математики, що, кажуть, не знайшлося нікого, хто спромігся б написати про неї критичний відгук? Чи можна безкарно брехати про таку людину? Він геній, Ватсоне! Але прийде й наша черга тріумфувати!

      – Як би мені хотілося це побачити! – вигукнув я. – Але ви згадали Порлока…

      – Ах, звісно… Так от, цей так званий Порлок – лише одна з ланок у довгому ланцюжку, який створив цей незвичайний чоловік. І ланка доволі другорядна. Більше того: ланка, що дала тріщину. У цьому й криється надзвичайна важливість Порлока для нас. Його частково спонукає совість, яка прокинулася в його душі, але головним чином чеки на десять фунтів, які я йому посилав, коли він двічі постачав мене цінною інформацією. Настільки цінною, що вона допомогла запобігти злочину. Якщо ми знайдемо ключ до шифру, то не сумніваюся, що цей лист виявиться повідомленням такого ж штибу.

      Голмс розпрямив листа й поклав його на стіл. Я схилився над ним і почав розглядати загадкове послання. На аркуші паперу було написано таке:

      534 Р2 13 127 36 31 4 17 21 45 Дуґлас 109 293 5 37 Бірлстоун. 26 Бірлстоун 9 18 171

      – Що про це думаєте, Голмсе?

      – Либонь, це намір повідомити якусь таємну інформацію.

      – Але якщо немає ключа, яка користь від шифрованого послання?

      – Зараз – жодної.

      – А чому кажете: «зараз»?

      – Бо чимало шифрів я можу прочитати з такою ж легкістю, як акростих за першими літерами кожного рядка. Такі нескладні завдання лише розважають. Але тут – інша річ. Ясно, що це посилання на слова, які можна знайти на сторінці якоїсь книжки. Однак я безсилий, поки не дізнаюся її назву.

      – А що можуть означати слова «Дуґлас» і «Бірлстоун»?

      – Либонь, цих слів немає на потрібній сторінці.

      – Чому ж не вказана назва книжки?

      – Любий Ватсоне, ваші розум і кмітливість, що справляють стільки радощів вашому покірному слузі, мали б вам підказати, що не варто посилати зашифрований лист і ключ до шифру в одному й тому ж конверті. Невдовзі, однак, принесуть свіжу пошту, і я буду здивований, якщо не отримаю листа з оголошенням або, можливо, навіть саму книжку, якої нам так бракує.

      І справді, за кілька хвилин з’явився кур’єр Біллі, котрий і приніс очікуваного листа.

      – Той самий почерк на конверті. І цього разу лист підписаний, – задоволено додав детектив, відкривши конверт. Але, переглянувши його, спохмурнів. – Наші очікування не виправдалися. Вочевидь, із цим Порлоком у нас нічого не вийде. Послухайте!

      «Вельмишановний містере Голмс, я більше не можу нічим допомогти вам у цій справі. Вона занадто небезпечна. Гадаю, що Він мене підозрює. Тільки-но я надписав адресу на конверті, щоб надіслати вам ключ до шифру, як Він несподівано увійшов до мене. Я встиг прикрити конверт, але прочитав у Його очах підозру. Спаліть шифрований лист – він вам більше не допоможе.

Фред Порлок».

      Якийсь час Голмс сидів мовчки, тримаючи листа в руці та зосереджено дивлячись на вогонь у каміні.

      – Цікаво, – промовив він нарешті, – що ж його могло так налякати? Можливо, всього лише голос нечистого сумління. Відчуваючи себе зрадником, він запідозрив звинувачення в очах іншого.

      – Той інший, здогадуюся, професор Моріарті?

      – Аякже. Коли хтось із цієї компанії каже «Він», то зрозуміло, кого мають на увазі. У них є лише один «Він», вищий над усіма іншими.

      – І що ж Він затіває?

      – Складне запитання. Коли проти вас постає один із найкращих розумів Європи, а за його спиною – безліч темних сил, можливі будь-які варіанти. Що б там