– А що нам тепер робити з цим будинком? Там лише купа марудної роботи. Ти подумай про гроші, які ми можемо заробити від продажу. Гадаю, батьки оцінили б, що бодай хтось із нас дивиться на це практично. Маю на увазі: коли ми житимемо в тому будинку? Ми з Лукасом радше придбаємо гарну дачу в стокгольмських шхерах. Це набагато ближче. А ти сама що робитимеш із цим будинком? Нащо він тобі одній?
Лукас усміхнувся Еріці й з удаваною зажурою поплескав Анну по спині. Вона досі не наважувалася дивитися Еріці у вічі.
Еріку знову приголомшило те, який утомлений вигляд мала її молодша сестра. Схоже, вона ще більше схудла, відколи вони бачилися востаннє. Чорна сукня висіла на її талії та грудях. Під очима в Анни виднілися темні кола, і Еріці навіть здалося, що на її правій щоці під пудрою проявляються сліди від синців. Злість і безсилля від неможливості змінити ситуацію невгамовно бунтували в її душі, і Еріка втупилася очима в Лукаса. Однак він спокійно витримав її вовчий погляд. Лукас приїхав одразу ж після роботи й був одягнений у темно-сірий костюм, білосніжну сорочку та блискучу темно-сіру краватку. Він мав елегантний світський вигляд. Еріка гадала, що, певно, чимало жінок вважали його зовнішність привабливою. Особисто вона була переконана, що він мав жорсткі риси, які, наче фільтром, були накладені на його власні. Обличчя Лукаса було своєрідним і вирізнялося гострими вилицями та підборіддям. Загострені риси підкреслювало ще й те, що він завжди зачісував волосся назад і відкривав своє високе чоло. Він мав вигляд не типового англійця з червоним обвітреним обличчям, а радше справжнього скандинава з білявим волоссям і крижаними блакитними очима. Повна й чітко окреслена верхня губа Лукаса чимось нагадувала жіночу й надавала йому легковажного декадентського вигляду. Еріка зауважила, що його погляд звернений на її декольте, і інстинктивно застібнула піджак. Він помітив її дії, і це розлютило її ще дужче. Вона не хотіла, аби він бачив, що вона звернула на нього бодай якусь увагу.
Коли зустріч закінчилася, Еріка лише демонстративно розвернулася й вийшла з кабінету. Вона не вважала за потрібне казати ввічливі прощальні фрази. Усе, що треба, уже сказано. Незабаром із нею зв’яжеться людина, яка має приїхати та оцінити будинок. Опісля його якнайшвидше буде виставлено на продаж. Жодні слова співчуття не допоможуть їй у цій ситуації. Вона зазнала поразки.
Її квартиру у Васастан винаймала приємна пара аспірантів, тож Еріка не могла поїхати до себе додому. Їй і думати не хотілося про те, що зараз на неї знову чекає п’ять довгих годин подорожі до Ф’єлльбакки. Зрештою Еріка припаркувала автомобіль на стоянці біля майдану Стуреплан і сіла на лавку в парку Гумлегордс. Зараз важливо зібратися з думками. Спокій у цьому напрочуд гарному парку, що, немов оаза, лежав посеред Стокгольма, якраз пропонував необхідну медитативну атмосферу, якої вона потребувала.
Імовірно, сніг випав лише нещодавно й щільно вкрив траву своєю білою крупою. У Стокгольмі за один або два дні сніг міг перетворитися на брудно-сіру сльоту. Еріка