Усі присутні втупили свої очі в комісара Мельберґа.
– Дитина? – Бірґіт нерозуміюче дивилася то на Мельберґа, то на Генріка.
– Так, за висновками патологоанатома, Александра була при надії. Третій місяць вагітності. Гадаю, це для вас не новина.
Мельберґ усміхнувся й спідлоба поглянув на Генріка. Патрикові стало неймовірно соромно за таку жахливу поведінку свого шефа.
Обличчя Генріка відразу ж пополотніло. Бірґіт спантеличено поглянула на нього. Еріка стояла немов закам’яніла.
– Ви чекали на дитину?.. Чому не розповіли про це? О Боже!
Бірґіт притулила хустинку до рота й зайшлася плачем, навіть не встигнувши подумати про те, чи не потече туш її обличчям. Генрік знову обійняв її й мимохіть перезирнувся з Патриком. Найімовірніше, він і сам гадки не мав про те, що Александра була при надії. Натомість Еріка мала засмучений вигляд і, певна річ, знала про це.
– Ми поговоримо про це вдома, Бірґіт. – Він обернувся до Патрика. – Я подбаю про те, щоб вам передали наші свідчення про той самий вечір. Напевно, ви залюбки поставите нам додаткові запитання, коли перечитаєте їх?
Патрик кивнув і, звівши брови, поглянув на Еріку.
– Генріку, я зараз підійду. Лише перекинуся кількома словами з Патриком. Він мій давній знайомий.
Вони зупинилися в холі, а Генрік із Бірґіт попростували до автомобіля.
– Яка несподівана зустріч! Не очікував тебе тут побачити, – сказав Патрик.
Він нервово переминався з ноги на ногу.
– Так, я геть забула, що ти тут працюєш.
Вона крутила в руці ремінь сумки і, трохи схиливши голову, дивилася на Патрика. Усі її жести були йому добре знайомі.
– Так багато часу минуло. Мені дуже шкода, що я не зміг приїхати на похорон. Як ви з Анною впоралися з усім?
Попри свій зріст, вона здавалася низенькою, і він насилу опирався своєму бажанню погладити її по щоці.
– Досить нормально. Анна поїхала додому відразу після похорону, а я вже кілька тижнів намагаюся навести лад у будинку. Однак це дуже непросто.
– Я чув, що одна пані у Ф’єлльбацці знайшла Александру, але я не знав, що то ти. Гадаю, моторошне видовище. Ви ще й подругами були в дитинстві.
– Так, здається, події того дня завжди стоятимуть у мене перед очима. Слухай, мені вже час іти: вони чекають на мене в автомобілі. Може, якось зустрінемося? Я поки що буду у Ф’єлльбацці.
Вона вже прямувала до дверей.
– Як щодо вечері в суботу в мене вдома? О восьмій? Адреса є в телефонній книзі.
– Я залюбки завітаю в гості. До зустрічі в суботу!
Вона задкувала до дверей.
Щойно Еріка зникла за дверима, Патрик на веселій ноті виконав невеличкий імпровізований індійський танець. Таке дійство дуже приголомшило його колег. Радість не вщухала, хоча він знав, що йому доведеться докласти чимало зусиль, аби будинок мав презентабельний вигляд. Відколи Карін його покинула,