– Це адмірал Луїс Авіла.
Щойно він вимовив це ім’я, як Амбра різко зупинилася й подивилася на професора повними жаху очима. Фонсека помітив це – й одразу підійшов до директорки музею.
– Сеньйорито Відаль! Вам знайоме це ім’я?
Амбра наче не мала сил відповісти. Опустила очі й подивилася вниз, ніби щойно побачила привида.
– Сеньйорито Відаль, – повторив Фонсека. – Адмірал Луїс Авіла – вам знайоме це ім’я?
Ошелешений вираз обличчя Амбри не залишав сумнівів: вона знає, хто це. Пауза, кілька змахів вій – і її темні очі проясніли: жінка немовби виходила з трансу.
– Ні… Я не знаю цього імені… – прошепотіла вона, глянувши спочатку на Ленґдона, а потім на гвардійця. – Я… я просто глибоко шокована, що вбивця виявився офіцером іспанського флоту.
Ленґдон відчував: вона бреше – і не розумів, чому жінка намагається приховати це й придумати пояснення своїй реакції. «Я ж бачив: вона впізнала це ім’я!»
– Хто складав список запрошених?! – суворо запитав Фонсека, роблячи ще один крок у бік Амбри. – Хто додав його туди?
Губи Амбри тремтіли.
– Я… я не знаю…
Запитання перервала какофонія мобільних рингтонів під куполом. Схоже, Вінстон знайшов спосіб повернути мережу – і тепер у Фонсеки в кишені теж дзвонив телефон. Гвардієць дістав його, подивився, від кого дзвінок, набрав повні груди повітря й відповів.
– Ambra Vidal está a salvo34, – промовив він у слухавку.
Ленґдон подивився на жінку, яка не тямила себе від шоку. Вона теж дивилася на нього. Їхні пильні погляди зустрілися. Дивлячись у вічі Амбрі, Ленґдон почув у пристрої шепіт Вінстона:
– Професоре, Амбра Відаль чудово знає, як Луїс Авіла опинився серед запрошених: вона сама його туди внесла.
Ленґдон не одразу усвідомив те, що почув:
«Амбра Відаль сама внесла вбивцю в список?
І тепер заперечує це?»
Не встиг Ленґдон повністю усвідомити це, як Фонсека простягнув слухавку Амбрі.
– Don Julián quiere hablar con usted35, – сказав він.
Амбра майже сахнулася від телефона.
– Скажіть йому, що зі мною все гаразд, – відповіла вона. – Я йому незабаром передзвоню.
Гвардієць подивився на жінку, ніби не вірячи своїм очам.
Він прикрив рукою телефон і прошепотів до Амбри:
– Su alteza Don Julián, el príncipe, ha pedido…36
Амбра відповіла різко:
– Принц чи не принц, але, якщо він хоче стати моїм чоловіком, то має навчитися почекати, коли мені потрібно. Щойно на моїх очах убили людину, мені потрібен час, аби заспокоїтися! Скажіть, що я скоро з ним зв’яжуся!
Фонсека пильно подивився на жінку – і в його очах була майже зневага. Відтак він відійшов і продовжив розмову з принцом.
Для Ленґдона ця химерна розмова стала розгадкою невеликої таємниці. «То Амбра Відаль – наречена іспанського принца Хуліана?» Тепер присутність Guardia Real і ставлення гвардійців до