Туман і вітер носилися кімнатою, річка оглушливо гуркотіла.
– Подумайте! – проголошував Кірш. – Давнім людям знадобився мільйон років поступу, щоб винайти колесо. Потім – тисячоліття, щоб винайти друкарський верстат. Відтак минуло лише зо двісті років – і люди створили телескоп. Протягом наступних століть із дедалі коротшими проміжками ми стрибнули від парових двигунів до бензинових автомобілів, до космічних кораблів! Після того лише за двадцять років почали змінювати нашу власну ДНК!
– Тепер ми вимірюємо науковий прогрес у місяцях! – вигукував Кірш. – Ми рухаємось із карколомною швидкістю! Мине зовсім трохи часу, доки найпотужніший сучасний суперкомп’ютер здаватиметься нам чимось таким, як рахівниця, найновіші досягнення сьогоднішньої хірургії – варварськими, а сучасні джерела енергії – слабенькими, як одна свічка для освітлення кімнати!
У повній гуркоту пітьмі лунав голос Едмонда.
– Давні греки озиралися на століття, говорячи про стародавню культуру, а нам досить озирнутися на одне покоління – і побачимо тих, хто прожив життя без технологій, які ми сьогодні сприймаємо як належне. Людство розвивається дедалі швидше, відстань між «давнім» і «сучасним» скорочується майже до нуля. І з цієї причини я даю вам слово, що наступні кілька років розвитку людства стануть надзвичайними, вибуховими, чимось за межами людської уяви!
Раптово гуркіт води припинився.
Знову засвітилися зірки. Повернувся теплий вітерець із цвіркунами.
Усі гості одночасно зітхнули з полегшенням.
У цій тиші повернуся шепіт Едмонда Кірша:
– Друзі, – лагідно промовив він. – Я знаю, ви тут тому, що я обіцяв вам відкриття, і дякую, що терпляче дочекалися завершення вступної частини. Тепер скиньмо кайдани нашого старого способу мислення. Час розділити захват нового відкриття.
Коли він промовив ці слова, кімнату зусібіч заповнив густий низовий туман, і на небі зажевріла ранкова зоря, осяюючи гостей.
Прокинувся великий прожектор – і кинув яскравий промінь углиб зали. За мить усі, хто лежав, сіли й витягли шиї, виглядаючи крізь туман того, хто мав уже з’явитися власною персоною. Однак за кілька секунд прожектор освітив протилежний кінець приміщення.
Публіка розвернулася.
Там у яскравому промені стояв і всміхався Едмонд Кірш. Він зручно спирався на кафедру, якої там кілька секунд тому ще не було.
– Добрий вечір, друзі! – промовив великий шоумен, і туман почав розвіюватися.
Ще за кілька секунд усі підхопилися на ноги і влаштували господареві овацію. Ленґдон долучився до них, не в силах стримати усмішку.
«Едмонд без хмари диму не з’являється!»
Поки що вся презентація, хоч як агресивно спрямована проти релігійної віри, була виконана майстерно, у сміливому й рішучому характері Кірша. Тепер Ленґдон