«Тепер учень обігнав учителя, – подумав Ленґдон. – На кілька світлових років».
Сьогодні Едмонд Кірш був усесвітньовідомим діячем-одинаком – спеціаліст із комп’ютерів при мільярдному капіталі, футурист, винахідник і підприємець. У свої сорок років він уже породив неймовірну кількість передових технологій, кожна з яких становила крок уперед у таких різних галузях, як робототехніка, нейрологія, штучний інтелект і нанотехнології. А його точні прогнози щодо майбутніх наукових відкриттів створили навколо цього чоловіка ореол загадки.
Ленґдон вважав, що страшнуватий хист Едмонда щодо прогнозів майбутнього походить від того, що цей чоловік надзвичайно багато знає про довколишній світ. Адже скільки Ленґдон його пам’ятає, Едмонд був ненаситним бібліофілом – читав усе, що траплялося під руку. Ленґдон ні в кого не бачив такої пристрасті до книжок і такого вміння запам’ятовувати зміст.
Останні кілька років Кірш жив здебільшого в Іспанії, пояснюючи цей вибір своїм романом зі старосвітською красою цієї країни, її авангардною архітектурою, ексцентричними барами й чудовою погодою.
Раз на рік, коли Кірш повертався до Кембриджа4 з лекцією в медіалабораторії Массачусетського технологічного інституту, Ленґдон обідав з ним у якому-небудь новомодному бостонському закладі, про який раніше й не чув. Вони ніколи не розмовляли про техніку – Кірш завжди хотів обговорювати з Ленґдоном виключно мистецтво.
– Ти, Роберте, мій культурний зв’язковий! – часто жартував Кірш. – Мій особистий дослідник мистецтва у вільному пошуку!
Натяк на сімейний статус Ленґдона був особливо іронічним тому, що походив із вуст іншого холостяка, який засуджував моногамію як «образу для еволюції» і за останні роки опинявся на знімках папараці в товаристві різноманітних супермоделей.
З огляду на репутацію Кірша як новатора-комп’ютерника, його було б легко уявити таким собі технарем у футлярі. Натомість він цілеспрямовано творив із себе сучасну поп-зірку зі знайомими у світських колах, одягався за останньою модою, слухав загадкову андеграундну музику й зібрав велику колекцію робіт імпресіоністів і сучасних митців. Кірш часто писав Ленґдонові, просячи поради щодо нових витворів, які хотів придбати для своєї колекції.
«А потім робить із точністю до навпаки», – думав Ленґдон. Приблизно за рік до того Кірш здивував Ленґдона питанням не про мистецтво, а про Бога – як на самопроголошеного атеїста, дивна тема. Над тарілкою крудо на реберцях у бостонській Tiger Mama Кірш намагався добути з Ленґдонової бази знань головні вірування різних релігій, особливо різні версії створення світу.
Ленґдон дав Кіршеві широку панораму вірувань, почавши з того, як бачать створення світу юдеї, християни й мусульмани, після чого перейшов до індуїстської версії про Брахму,