– Ви просили конфіденційності, – мовив єпископ. – Це наш найбільш відокремлений простір. Майже ніхто чужий тут не бував.
– Яка велика честь! Дякую вам.
Кірш підійшов разом із єпископом до великого дерев’яного столу, де на них чекали двоє літніх людей. Того, що ліворуч, як видавалося, час не помилував: очі втомлені, біла борода сплутана. На ньому були пом’ятий чорний костюм, біла сорочка і капелюх.
– Це рабі Єгуда Кьовеш, – мовив єпископ. – Видатний юдейський філософ, який написав багато досліджень із каббалістичної космології.
Кірш простягнув руку через стіл для ввічливого рукостискання з рабі Кьовешем.
– Приємно познайомитися, пане, – сказав Кірш. – Я читав ваші праці з Каббали. Не скажу, що зрозумів, але читав.
Кьовеш дружньо кивнув і промокнув очі носовичком: вони рясно сльозилися.
– А це, – єпископ указав на другого чоловіка, – перед вами шанований аллама Саєд аль-Фадл.
Видатний знавець ісламу підвівся й широко всміхнувся.
Він був невисокий на зріст і огрядний, із життєрадісним обличчям, але погляд його темних очей був несподівано проникливим. Одягнений він був у скромний білий талаб3.
– І, пане Кірш, я читав ваші прогнози щодо майбутнього людства. Не скажу, що погоджуюся з ними, але читав.
Кірш люб’язно всміхнувся й потиснув йому руку.
– І наш гість – Едмонд Кірш, – завершив єпископ, звертаючись до двох своїх колег, – як ви знаєте, шанований спеціаліст із комп’ютерів, теоретик ігор, винахідник і щось ніби пророк технічного світу. З огляду на характер його справи, мене прохання про зустріч із нами здивувало. Отже, тепер я передам слово панові Кіршу, щоб він зміг пояснити, з чим до нас завітав.
Із цими словами єпископ Вальдеспіно сів між двома колегами, склав руки й очікувально поглянув на Кірша. Троє поважних людей дивилися на нього, немов трибунал, створюючи напружену атмосферу, яка скоріше пасувала б інквізиції, ніж товариській зустрічі вчених людей. Тепер Кірш зрозумів: єпископ навіть не поставив для нього стільця.
Кірш більше здивувався, ніж злякався, придивившись до трьох літніх чоловіків перед ним. «Тож ось яка вона – свята трійця, про яку я просив. Три мудреці».
Збираючись із силами, Кірш якусь мить помовчав, підійшов до вікна й подивився на дивовижний краєвид унизу. Залита сонцем клаптикова ковдра давніх пасовищ простяглася глибокою долиною, над якою стриміли скелясті вершини гірського хребта Кольсерола. Удалині, десь над Балеарським морем, на обрії купчилися важкі грозові хмари.
«Як доречно», – подумав Кірш, відчуваючи, яку бурю він незабаром спричинить у цій кімнаті й довколишньому світі.
– Панове,