Небо заповнив велетенський колаж із картин і статуй десятків давніх богів.
– Безліч богів заповнювали безліч білих плям, – мовив голос Ленґдона. – Однак протягом століть наукові знання глибшали. – Небом проплив колаж із математичних і технічних символів. – У міру того як білі плями нашого розуміння природного світу зникали, пантеон богів скорочувався.
На стелі з’явилася фігура Посейдона.
– Наприклад, коли ми дізналися, що океанські припливи залежать від місячних циклів, потреба в Посейдоні відпала, і ми зреклися його як дурного міфу темних часів.
Зображення Посейдона розвіялося, як дим.
– Як вам відомо, така сама доля спіткала всіх богів: вони відмирали по одному в міру того, як ставали непотрібними нашому інтелекту з його розвитком.
Угорі зображення богів почали зникати: бог грому, землетрусів, епідемій і так далі.
Коли їх значно поменшало, Ленґдон додав:
– Однак не варто помилково вважати, що боги «відійшли тихо в цю добру ніч»22. Коли культура відмовляється від своїх богів – це процес бурхливий і болісний. Духовні уявлення змалечку закарбовані в нашій психіці: їх заклали ті, кого ми найдужче любили й кому найбільше довіряли, – батьки, вчителі, духовні провідники. Тож будь-які релігійні зміни відбуваються протягом не одного покоління й не без хвилювань, а незрідка і з кровопролиттям.
Боги зникали під дзенькіт мечів і крики. Зрештою лишилося зображення одного бога – іконне обличчя, довга біла борода.
– Зевс! – потужно проголосив Ленґдон. – Бог богів.
Наймогутніший з язичницьких божеств, викликáв найбільший страх і трепет. Зевс найсильніше опирався зникненню, шалено боровся зі згасанням – так само як і давніші боги, яких він заступив.
На стелі одне за одним показалися зображення Стоунгенджу, шумерських клинописних табличок, Великих пірамід Єгипту. Тоді бюст Зевса повернувся.
– Послідовники Зевса чинили такий шалений опір, що коли християнська віра перемогла, то вони надали своєму новому Богові подібності до Зевса.
На стелі бородатий бюст Зевса з легкістю перетворився на фреску з таким самим бородатим обличчям – християнського Бога, як його зобразив у «Сотворінні Адама» Мікеланджело на стінах Сикстинської капели.
– Сьогодні ми вже не віримо в такі історії, як міф про Зевса – хлопчика, котрого вигодувала коза й наділили силою одноокі велетні-циклопи. Ми, користуючись перевагами сучасного мислення, класифікуємо такі розповіді як міфологію – витончені плоди людської фантазії, що дозволяють нам із цікавістю подивитися на своє забобонне минуле.
Тепер на стелі з’явилася фотографія полиці в бібліотеці, де оправлені в шкіру томи з давньої міфології припадають пилом у темряві поряд із книжками про поклоніння силам природи, Ваалу, Інані, Осирісу, про незліченних давніх божеств.
– Тепер