– Ти на своє життя дивився??? Чому ти можеш мене навчити???
– Я тебе прийняв, коли твоя маманя тебе вигнала. Ти пам'ятаєш???? -кричить він.
– Не хвилюйся ти не даєш мені забути. Відвали від мене! – кричу я у відповідь. Вириваю руку і швидко двигаюсь до дверей. Відчиняю а тут Алекс. Стоїть як стовп. Тато біжить за мною і коли угледів Алекса який був нарівні з одвірками одразу притих. Мої щоки налились румянцем, повні очі сліз.
– Все добре? – тихо запитує він
-Я ж сказала чекати в машині!
– Вибач я почув крик, я хвилювався!!!!
– Ходімо! -оглядаючись назад у дім який став мені ненависним, я бачу людину яка стає мені чужою. З грохотом закриваю двері.
– Куди ми їдемо? – запитую я. Вулкан зла так і горить в мені, бурлить.– Везеш мене в кафе чи ресторан де сидять такі ж як ти, багатенькі придурки? – з моїх губ зривається стільки злоби, жовчі, що аж самій тошно.
– Не потрібно так зі мною, я хочу лише допомогти. Куди ти хочеш? Скажи і я відвезу тебе.– його спокій такий дивний, за секунду я утихомирююсь і мені соромно.
– Мммм,…вибач …я не хотіла. Я немала на увазі те, що ляпнула! -сльози підходят, щас заплачу. Мія тримай себе. Йому все одно на твої проблеми. – Поїхали до піцерії. Я голодна.
– До речі, ти дуже красива.
– Дякую! – тихо шепчу я. З виду піцерія просторна, з темного дерева та темно червоних тирас, ринки в яких розсаджені величезні вазони, вікна та двері теж червоні. Мило. В середині теж такий інтерьєр. Стула, столи все з темного дерева. На стінах наклеєні фото різноманітних піц, поварів та фото гостей у процесі поїдання піц всього світу. В піцерії нетак багато людей. Коли ми зайшли більшість оглянулось. Пішли вони. Я просто хочу їсти, ми з ним непара. Знайомі. Ми просто знайомі. Я заказала молочний коктель, Алекс чай і велику просту мікс-піцу.залу.Ру :-) :-) Я така голодна, що здається сама її з'їм. Тиша затяглась, ну, я почну перша
– Розкажи мені про себе! Про моє нещасне життя ти все знаєш… чекаю твою цікаву історію.
– З чого почати, ну так, про те, що моя сім'я багата ти знаєш. Але не все так красиво, як ти думаєш. Ми переїхали сюди, щоб дати шанс моїм батькам врятувати їх шлюб. Мама високо ставить нашу сім'ю. Себе в першу чергу. Тато завів коханку сикритаршу. От ми і переїхали сюди, з великого міста. А моя думка нікого не цікавить. Для мене вибрали коледж, роботу, все. Моє життя розписане погодинно. Чим мені займатись, з ким спілкуватись.
– Ти сам все це вирішуєш! – кажу я.– Ніхто не зробить за тебе цей вибір, вказую соломкою на Алекса, відпиваю ще глоток коктелю.
– Розкажи… щоб ти хотіла зробити, які твої мрії, плани??? – мене здивувало це питання, я думала він розпочне випитувати мене про