Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Гілберт Кіт Честертон
Издательство: Фолио
Серия: Видання з паралельним текстом
Жанр произведения: Классические детективы
Год издания: 1925
isbn: 978-966-03-7879-7
Скачать книгу
позаяк крісло і письмовий стіл були обернені до цього вікна. Хоча обличчя філантропа і здавалося стурбованим, заклопотаність ця, безперечно, не мала жодного стосунку до мільйонера. Камердинер Вінда, або його слуга, великий, дужий чоловік із прилизаним світлим волоссям, стояв збоку від свого пана з пачкою листів у руці. Особистий секретар Вінда, рудий парубок із розумним гострим обличчям, уже тримався за ручку дверей, буцімто на льоту підхопивши якусь думку господаря або корячись його жесту. Кімната, не тільки скромна, а навіть аскетично обставлена, була майже порожня, – відповідно до педантичності господаря. Вінд винайняв і весь горішній поверх, обернувши його в комору, всі його папери і майно зберігалися там у скринях та обв’язаних мотузками лантухах.

      – Вілсоне, віддайте їх черговому по поверху, – наказав Вінд слузі, простягаючи йому пошту. – А потім принесіть мені брошуру про нічні клуби Міннеаполіса, ви знайдете її в пакеті під літерою «Г». Мені вона знадобиться через півгодини, а до того часу мене не турбуйте. Так ось, пане Вендем, пропозиція ваша мені видається досить багатообіцяючою, але я не можу дати остаточної відповіді, поки не ознайомлюся зі звітом. Я отримаю його завтра до вечора і негайно зателефоную вам. Даруйте, що наразі не можу висловитися чіткіше.

      Пан Вендем, вочевидь, здогадався, що його ввічливо випроваджують, і по його болісно-жовтому похмурому обличчю ковзнула подоба посмішки. Він оцінив іронію ситуації.

      – Мабуть, мені час іти, – сказав він.

      – Дякую, що завітали, пане Вендем, – ввічливо відгукнувся Вінд. – Вибачте, що не проводжаю вас, – у мене тут справа, з якою не можна зволікати. Феннере, – звернувся він до секретаря, – проведіть пана Вендема до автомобіля і залиште мене одного на півгодини. Мені треба дещо обміркувати на самоті. Після цього ви мені будете потрібні.

      Троє чоловіків вийшли разом у коридор і причинили за собою двері. Могутній слуга Вілсон попрямував до чергового, а двоє інших повернули в протилежний бік, до ліфта, оскільки кабінет Вінда був на чотирнадцятому поверсі.

      Не встигли вони відійти від дверей і на ярд, як раптом побачили, що коридор заповнений велетенською фігурою, що насувається на них. Той чоловік був високий і широкоплечий, його масивність особливо підкреслював білий або дуже світлий сірий костюм, крислатий білий капелюх і майже настільки ж широкий ореол білявого волосся. У цьому ореолі обличчя велета здавалося вольовим і благородним, як у римського імператора, якщо не брати до уваги хлоп’ячу, навіть дитячу яскравість очей і блаженну посмішку.

      – Пан Воррен Вінд у себе? – бадьоро поцікавився він.

      – Пан Воррен Вінд зайнятий, – зупинив прибульця Фен-нер. – Його не можна турбувати в жодному разі. Якщо дозво-лите, я його секретар і можу передати будь-яке доручення.

      – Пана Воррена Вінда немає ні для Папи Римського, ні для коронованих осіб, – промовив нафтовий магнат із квасною посмішкою. – Пан Воррен Вінд до біса вибагливий. Я зайшов