Фінзах раптом сіпнувся.
– Ви хочете сказати, що, стоячи там, він просунув лезо крізь огорожу і встромив його в білу пляму? Але ж це означає, що він прийняв рішення раптово, не вагаючись, майже не сподіваючись на успіх. До того ж він не знав напевно, що йому дістануться гроші полковника. До речі, вони йому й не дісталися.
Патер Браун споважнів.
– Ви не тямите в його характері, – сказав він із таким виглядом, гейби сам усе життя був знайомий із покійним Гаррі Дрюсом. – Він своєрідна людина, але мені такі траплялися. Якби він точно знав, що гроші перейдуть до нього, то навряд чи став би діяти. Тоді він би бачив, як це огидно.
– Вам не здається, що це дещо парадоксально? – не зрозумів Фінзах.
– Він гравець, – пояснив священик, – він і по службі постраждав через те, що діяв на свій ризик, не чекаючи наказів. Імовірно, вдавався до недозволених методів, адже в усіх країнах поліційна служба більше схожа на жандармерію, ніж нам хотілося б думати. Але він задалеко зайшов і зірвався. Для людей такого типу вся принадність полягає у ризику. Їм дуже важливо сказати: «Тільки я один міг на це зважитися, тільки я один міг зрозуміти – ось воно! Тепер або ніколи! Лише геній або шибонутий міг зіставити всі факти: стариган сердиться на Дональда, він послав за нотаріусом. Того ж дня послав за Гербертом і за мною… І це все. Додати можна тільки те, що він при зустрічі посміхнувся мені і потиснув руку. Ви скажете – безумство, але так і робляться статки. Виграє той, у кого вистачить шаленства передбачити». Іншими словами, він зловтішався натхненням. Це манія величі азартного гравця. Чим менше надії на успіх, чим поспішніше треба прийняти рішення, тим більший ризик. Випадково побачивши в просвіті гілок білу плямочку френча, він не встояв перед спокусою. Сп’янів від буденності ситуації. «Якщо ти такий розумний, що зв’язав воєдино ряд випадковостей, не будь же боягузом і не впускай нагоди», – нашіптує гравцеві диявол. Але і сам нечистий навряд чи спонукав би цього нещасного вбити, обдумано й обережно, старого дядька, від котрого він усе життя чекав спадщини. Це було б занадто респектабельно.
Господар трохи помовчав і продовжив із якимось лагідним запалом:
– А