Прихід до влади у Вашингтоні адміністрації Б.Обами та проголошене ним перезавантаження відносин відкрили можливості для пом’якшення двосторонніх відносин.
Кремль не тільки оголосив СНД зоною своїх привілейованих інтересів, а й переконливо довів обмеженість потенціалу та волі країн ЄС і США до втручання на прикладі того ж таки серпневого збройного конфлікту з Тбілісі. Москві вдалося інституалізувати своє домінування на території СНД шляхом створення інтеграційного об’єднання ЄврАзЕС, а також підтримання військово-політичної ОДКБ. Продовжила своє існування і створена при Б.Єльцині Союзна держава Росії та Білорусі. Хоча формально ці об’єднання функціонують, досягти реального підпорядкування внутрішньої і зовнішньої політики їх учасників Кремлю не вдається, що засвідчила обережно-прогрузинська реакція країн СНД на російсько-грузинський конфлікт 2008 року.
Відносини з КНР характеризувалися прагненням Росії до утворення військово-політичного союзу та доволі прохолодним ставленням до цього з боку Пекіна, який прагнув отримати тактичні вигоди. Зокрема Шанхайська організація співробітництва, яка розглядалася у Москві як зародок антиамериканського союзу, насправді стала інструментом проникнення Китаю в Центральну Азію.
Відносини з радикальними антиамериканськими режимами на кшталт Північної Кореї, Ірану, Венесуели давали можливість говорити про наявність певного «антизахідного фронту» і водночас не давали відчутних політичних і тим більш економічних дивідендів. Навпаки, прихильність «друзів» коштувала мільярди доларів кредитів.
Таким чином до осені 2008 року, коли світова фінансово-економічна криза позначилася на ситуації в Росії, Кремлю вдалося забезпечити стабільність ситуації всередині країни та значно активізувати зовнішню політику. Отже, курс В.Путіна у середньостроковій перспективі довів свою ефективність, а сам російський керманич уже посів чільне місце у галереї правителів Росії поряд із Миколою I, Олександром III і Л.Брежнєвим. Чинний прем’єр-міністр РФ, як і його великі попередники, не розв’язав російських проблем, але загнав їх углиб російського життя, підживлюючи грунт не тільки для зовнішньополітичних тріумфів, а й для нових «смут».
Негативні тенденції
Світова фінансово-економічна криза і події, з нею пов’язані, засвідчили певну вичерпаність обраної моделі суспільного розвитку. Висока корумпованість державного апарату РФ вкрай ускладнила здійснення програм інфраструктурного розвитку та переведення економіки на інноваційні рейки. Яскравим свідченням тривалої деградації науково-промислового потенціалу стали проблеми з реалізацією проекту твердопаливного ракетного комплексу морського базування «Булава», а також, за однією з версій, катастрофа на Саяно-Шушенській ГЕС.
Водночас і у внутрішньополітичній